Опис методології проведення чотирьох зустрічей в рамках проєкту «Релігійні спільноти та подолання поляризації українського суспільства»

Цей опис присвячений чотирьом експериментальним зустрічам в рамках діалогового підходу та за методологією практичного богослов’я, що відбувались протягом трьох зустрічей (липень-серпень 2021); задіяно від 8 до 11 учасників, представників різних релігійних спільнот (не лише християнських) та світських спеціалістів з миробудування.

Фасилітатори зустрічей: Тарас Дятлик, Тетяна Калениченко

Головна мета: спільно з представниками релігійних спільнот, які є референтною групою в діалоговому процесі, знайти відповіді на 4 ключові питання практичного богослов’я, зосередившись на тому, що відбувається в суспільстві з фокусуванням на релігійних спільнотах і що варто та можливо було б змінити на краще.

Отже, за яких умов починались наші зустрічі, невеликої групи представників переважно релігійних спільнот, які були готові обговорити основні тенденції та зміни в суспільстві крізь призму релігійних громад, а також зрозуміти, що можливо було б з цим зробити для майбутнього покращення ситуації? Зокрема, одне з питань, яке турбувало учасників – це сприйняття релігійної сфери, часом як частини громадянського суспільства, а часом зовсім навпаки – в опозиції до нього.

Саме тому ми звернулись до методології практичного богослов’я, до чотирьох корінних питань:

  1. Що відбувається?
  2. Чому або навіщо це відбувається?
  3. Що має відбуватись?
  4. Як нам відповісти на те, що відбувається?

Такі рамки змістовного наповнення наших зустрічей було обрано через гнучкість, практичність та контекстуальність; якраз практичне богослов’я найбільше враховує, що відбувається навколо та пропонує зрозуміти, як саме це могло б інакше проявлятись, за бажаним сценарієм. Загалом роль практичного богослов’я для представника християнської спільноти (незалежно від конфесійної приналежності) – це сприяння у виконанні служіння Ісусу Христу – як священнику, мудрецю, пророку чи лідеру-слузі, під керівництвом Духа Святого, отримуючи та вдосконалюючи біблійно-богословські знання, розвиваючи практичні навички з врахуванням талантів та духовних дарів, а також послідовно виконуючи своє покликання та направляючи іншого до виконання його/її покликання. Якщо узагальнити, то головна роль практичного богослов’я – це відповісти на чотири ключові питання, щоб описати, пояснити і визначити головну етичну норму та діяти богоугодно. 

Головні завдання практичного богослов’я, які відображаються в рамках питань, виглядають так:

  1. Описове: зібрати інформацію, щоб розпізнати і визначити принципи та динаміку того, що відбувається в певному епізоді, ситуації чи контексті;
  2. Тлумачне: спробувати максимально зрозуміти і пояснити принцип та динаміку подій в певному епізоді, ситуації чи контексті;
  3. Нормативне: за допомогою Святого Письма та богослов’я тлумачити певний епізод, ситуацію чи контекст, щоб визначити, як має відбуватись – богоугодна етика та богоугодна дія;
  4. Практичне: окреслити, що і як треба змінити та зробити, аби богоугодно відповісти на певні епізоди, ситуації чи контексти згідно з нормативною богословською етикою та богоугодною дією.

З метою ефективного проходження цих етапів, практичне богослов’я володіє набором виняткових інструментів:

  • Біблійно-богословські концепції та знання: розуміння Бога, природи Церкви, людини, суспільства, покликання людини, навколишнього середовища і т.д.
  • Навички застосування концепцій: набутий та якісно розвинений спосіб вирішення практичних задач в просторі та часі з врахуванням епізоду, ситуації та контексту.
  • Практика: послідовне застосування біблійно-богословських концепцій та знань шляхом набутих та розвинених навичок для втілення особистого і професійного покликання з огляду на місію Церкви.

Особливою перевагою такого вибору на користь обсягу практичного богослов’я ми вбачаємо його кореляцію з принципами фасилітованого діалогу та інструментів рефлексії і розуміння подій, де так само існує процес передусім розуміння контексту через особисту призму (емоції, думки, інтереси, потреби), конфлікт-чутливої оцінки контексту, в якому відбуваються дії, а потім вже планування практичних дій за результатами попереднього аналізу. Під фасилітованим діалогом розуміємо процес спілкування, що має певну мету та дотримання ключових принципів, що перераховані в Стандартах діалогу, прийнятих більшістю фасилітаторів діалогів в Україні на основі міжнародного досвіду діалогових процесів. Головним акцентом для роботи цієї групи стала конфіденційність та високий рівень безпеки, що дозволило критично оглянути наявний контекст та можливі перспективи. Водночас, враховуючи досить швидкий збір групи та короткотривалість зустрічей, ми свідомо пішли на те, що це не мав бути повноцінний діалоговий процес, натомість – зупинились на опрацюванні групою чотирьох питань практичного богослов’я з дотримання принципів та механіки діалогового, відновного підходу.

Логіка трьох зустрічей групи мала відповідну закономірність: опрацювання ключових питань через використання інструментів відновних практик. Ми навмисно не зупинялись на розвитку комунікаційних навичок, враховуючи високий рівень експертності групи і суттєві обмеження роботи в часі та короткі інтервали між самими зустрічами. Отже, три зустрічі мали наступну структуру роботи:

  1. Вступна зустріч та оцінка контексту: перша зустріч мала познайомити учасників між собою, налаштувати сам процес роботи групи, а також відповісти на перше корінне питання практичного богослов’я – «що відбувається». Саме тому ми використовували відповідні інструменти для кола знайомства та налаштування групи, а пізніше скористались інструментом лінії часу або ж хронології. Оскільки цей інструмент забрав левову долю часу, а також учасники вийшли за межі часових рамок, які самі ж обрали раніше (спершу це був період 2013-2021 рр., а відтак розпочали з кінця 1990-х, бо ці роки мали суттєвий вплив на зміни в релігійному середовищі), група спільно з фасилітаторами прийняла рішення зупинитись на ключових подіях та спробувати переосмислити їх крізь призму факторів розділення чи об’єднання за конфлікт-чутливим аналізом. Так, на першій продуктивній зустрічі групі вдалось познайомитись та налаштуватись на роботу, більше дізнатись про метод практичного богослов’я, а також обрати ключові події для релігійного середовища України в хронологічному порядку з кінця 1990-х років, порівняти їх та перетворити ці події на фактори розділення чи об’єднання, вийшовши на інший рівень розуміння тенденцій. Це дозволило отримати багато інформації для рефлексії учасників після зібрання та підготуватись до наступної зустрічі.
  2. Розуміння причин ключових подій: призма зацікавлення для групи далі переключилась на питання пошуку можливих причин на цілей того, що відбувається. Друга зустріч почалась з продовження роботи, а саме – з підбиття підсумків та узагальнення категорій розділювачів та об’єднувачів, які вдалось визначити після розуміння ширшого контексту життя релігійних спільнот в українському суспільстві з 1990-х років. Так, учасники напрацювали три категорії факторів впливу: об’єднувачі, розділювачі та подвійні фактори, які, залежно від контексту їх застосування, можуть єднати чи розділяти представників сфери (наприклад, Томос та створення ПЦУ чи реформа децентралізації). Завдяки цій роботі отримано не лише якісний зріз та розуміння тенденцій змін в релігійній сфері, а й розпочато роботу з трьох наступних питань: 1) в чому полягає роль релігійних організацій; 2) як виглядає взаємодія з іншими релігійними спільнотами та традиціями віри, 3) в чому заключається відповідальність держави перед релігійними спільнотами. Враховуючи попередні запити групи і фаховий інтерес представників Національної платформи за мир та безпечну реінтеграцію, ми обрали три сценарії можливого розвитку подій, з їх подальшими наслідками та перспективами. Обрані сценарії – це те, що: (1) безпечна реінтеграція відбулась; (2) УПЦ в канонічній єдності з Московським патріархатом зникла як структура в Україні; (3) в Україні відкрилась магістратура з миротворчості для представників релігійних громад. Робота зі сценаріями допомогла розкрити додаткове сконцентроване питання в рамках практичного богослов’я – «і що?» – це, отже, дозволяє, вийти на рівень розуміння та роботи з мікро-, мезо- та макронаративами, архетипами та контекстом, а також вийти на майстер-ідею.
  3. Підсумкова та практична: для третьої зустрічі залишилося  обговорення двох останніх питань практичного богослов’я: що має відбуватись і як нам належить відповісти на те, щоб досягти конструктивних змін або знизити ризики неконструктивних впливів. Окрім цих питань, учасники долучили додаткове питання, яке мало б нагадувати про важливу частину спільноти, а саме: «в чому запит мовчазної більшості», маючи на увазі представників релігійних спільнот – як вірян, так і служителів. Учасники зосередилися на пропрацюванні необхідних дій на різних треках (від 3-го до 1-го), а також перевіряли: що реалістично з цим можна зробити. Проте, враховуючи специфіку групи, ці завдання кожен вирішив взяти під особисту відповідальність та комунікацію в рамках власної релігійної громади і традиції віри, не створюючи спільний план дій для всієї групи.

Озираючись на досвід роботи з цим експериментальним форматом, можемо підтвердити, що практичне богослов’я дає релігійним групам ефективн та зручні рамки для роботи з контекстом та розумінням, що з тим можливо і чи варто робити в майбутньому. Ба більше, апеляція до нормативних богословсько-етичних рамок допомагає групам, де переважають релігійні діячі, сфокусуватись через загальновідомі категорії та вийти на можливі практичні напрацювання. Важливою перевагою є зручна взаємодія та поєднання крізь призму практичного богослов’я та відновного діалогового підходу, що зберігає безпеку учасників та дозволяє працювати комфортно й ефективно.

На майбутнє висловлюємо побажання щодо ретельнішої та завчасної підготовки зі збору групи, врахування балансу статусів, досвіду та знань різних учасників, а також чітке розуміння мети роботи такої групи ще до початку відповідних зустрічей. Окрім того, було б корисно спробувати такий формат роботи впродовж більш тривалого відрізку часу, аби мати простір для оцінки напрацювань та глибшої рефлексії. 

Отже, радимо до використання описану експериментальну методологію тільки за умови балансування учасників групи, забезпечення їхньої повноцінної безпеки та комфортних умов роботи, а також залучення фасилітаторів, які розуміються на специфіці не лише релігійної сфери, а й практичного богослов’я та діалогового підходу.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *