Робота з відчуттям непрощення: теорія і практика

Ольга Кукшина, В’ячеслав Халанський


В одному інтерв’ю Forbes Едіт Єва Еґер, соратниця Віктора Франкла, яку називають «Франкл у жіночій подобі», сказала: «Прощення — це дар, який я несу в собі. У мене немає, знаєте, якоїсь божественної сили прощати вас чи когось ще, але у кожної людини є можливість вибору, є можливість відпустити ту частину себе, яка продовжує жити у відчутті злості й ненависті. Якщо я залишаюсь у цьому стані, я стаю замороженою жертвою Голокосту, а я обираю жити теперішнім». Коли Еґер було 18 років, її з родиною відправляють до Аушвіцу. Через 21 рік після звільнення вона все ще не могла говорити зі своїми дітьми про війну і завдяки книзі Франкла, і потім дружбі з ним, змогла заговорити про минуле і власні переживання. Як вона сказала пізніше: «Книга Франкла дала мені вербальну здатність поділитися своєю таємницею, його листи відкрили мені, що більше не потрібно бігти, його мудрі поради допомогли мені зрозуміти не лише те, що я вижила, але й те, як я можу допомогти вижити іншим». Саме поняття вибір як екзистенційний акт стало ключовим у підході Еґер до зцілення і, зокрема, до процесу прощення. 

Проте як прийти до усвідомлення того, що вибір є у тебе і ти можеш його проявляти? Вибір стає можливим, якщо людина на екзистенційному рівні переживає свободу. Однак як пережити свободу? Наш досвід роботи з клієнтами показує: аби усвідомити свій вибір і відчуття свободи, потрібно чимало часу. Клієнтка, що проходила психотерапію, через півтора роки сказала: «Я розмовляла зі своєю матір’ю на кухні. В черговий раз вона проігнорувала моє запитання, і я відчула жахливу образу і гнів. Але цього разу відчула, що маю право вибору: замість того, щоб закритися, піти і не розмовляти наступні декілька тижнів, вирішила сказати про свої почуття. Я відчула, що можу вибирати». Це зовсім нове відкриття клієнтки показує усю складність процесу обходження з почуттям образи і бажанням пояснити свої відчуття та бажанням зайняти абсолютно нову життєву позицію.

Емпіричні дослідження

Дослідження прощення за останні п’ять років зросли на 65% у порівнянні з 1997 роком. Емпіричні дослідження підтверджують важливість прощення для психічного і фізичного здоров’я. Непрощення запускає психологічний механізм стресу,  першочергово виділяється кортизол. Це призводить до таких наслідків:

– збільшується маса тіла, розвивається діабет 2-го типу (інсуліно-незалежний діабет);

– порушується регуляція клітин імунних функцій;

– погіршується довгострокова пам’ять. Дані, отримані за допомогою позитронно-емісійної томографії, показали, що функціонування вентромедіальної префронтальної кори (ВПК) знижується на 25%. Це частина кортиколімбічної системи, в якій знаходиться центр пам’яті. ВПК розташована у лобній частці і бере участь у обробці ризиків і страхів, а також відповідає за контроль і вияв емоцій, у когнітивній оцінці моральних суджень. При порушенні ВПК виникає ризик психоневрологічних розладів, аж до клінічної депресії;

– перестають формуватися яйцеклітини, на 25% знижується тестостерон;

– скорочується вироблення гормону бета-ендорфіну, в результаті підвищується больова чутливість;

– збільшується ризик розвитку серцево-судинних захворювань та інсульту;

– відчуття прощення позитивно корелювало із задоволенням життям, низьким рівнем тривожності, зниженням депресії та гніву, (чотирирічне дослідження Лаури Томсон з Гарвардської медичної школи дозволило розробити Шкалу Прощення Хартленда, яка дозволяє прослідкувати взаємозв’язок між стресом і станом здоров’я у людей із псоріазом); 

– позитивна кореляція між сенсом життя і благополуччям (Linley & Joseph, 2011; Park et al., 2010). 

Непрощення пов’язане із самозвинуваченням. Прощення самого себе впливає на фізичне і психічне здоров’я молодих людей та людей середнього віку. Чоловіки і жінки по-різному реагують на біль та образу. Чоловіки більш схильні до помсти, а жінки — до образи. Вчені з Університету Співдружності Вірджинії у фундаментальному дослідженні 2008 року виявили, що чоловікам пробачити важче, ніж жінкам.

Дослідження прощення в Україні

2019 року почався дослідницький проєкт «Building More Forgiving Communities around the Globe» («Розбудовуючи більше прощаючих спільнот по всьому світі») — перший масштабний проєкт кроскультурного дослідження прощення за підтримки Templeton World Charity Foundation. Важливість цього проєкту для України важко переоцінити: раніше подібні наукові дослідження прощення на наших теренах ніколи не проводилися. Проєкт орієнтований на з’ясування того, як відчуття прощення впливає на безліч параметрів психічного здоров’я. Організатори проєкту: Гарвардський університет, Стенфордський університет, Університет Гонконгу, Український Гуманітарний Інститут. Участь брали наукові команди з п’яти країн, де триває військовий конфлікт: Колумбія, Китай, Південна Африка, Індонезія та Україна. 

В одному з досліджень ми вивчали вплив прощення на психічне здоров’я, зокрема на рівень тривоги, депресії, посттравматичний ріст і благополуччя. На підставі цього дослідження вийшла наша стаття у збірці Американської психологічної асоціації під назвою «Релігійний копінг міжособистісних образ: психосоціальні кореляти короткого RCOPE у чотирьох незахідних країнах» (Колумбія, Індонезія, Південна Африка та Україна — N = 3,244). В підсумку нами виявлено: 

1. Позитивні кореляції між тенденцією до прощення і прощенням після прийняття рішення простити, і надією, емоційним прощенням, терпимістю й прийняттям інших, та його впливом на психічне здоров’я, щастя і задоволення життям. 

2. Позитивна кореляція між психічним здоров’ям та надією, щастям і задоволенням життям та схильністю прощати. 

3. Загальні закономірності, виявлені в результаті аналізу психосоціальних корелятів по конкретних країнах, показали, що позитивне подолання відчуття непрощення, базоване на вірі, продемонструвало найсильніші зв’язки з показниками позитивного функціонування (тобто відчутне посттравматичне зростанняі благополуччя).     

Прощення як психотерапевтичний запит

З огляду нашої психотерапевтичної практики і аналізу реальних запитів клієнтів, виникають наступні запитання: 

1.Бажання помститися і вимога справедливості — чи виправдані вони та чи заважають вони прощенню? І чи потрібно прощати до тих пір, поки вимоги справедливості й помста не втілилися? 

2. Що є результатом прощення: примирення і відновлення довіри чи зникнення болю? Чи означає наявність душевного болю після прощення ознакою непрощення або це процес зцілення? І чи завжди потрібно прощати?

3. Що є підґрунтям для прощення або непрощення? 

4. В цілому, коли говоримо про прощення — це рішення, чи воно може бути отримане як дар, який може тільки трапитися?

Нижче наводимо запити клієнтів, з якими стикаємося: 

а) «Я не можу простити свого чоловіка останні 10 років і  не знаю, як це зробити… це заважає моїм відносинам з ним. Постійно з’являється образа і агресія і мені складно з цим жити» (Вероніка, 33 роки)

б) «Мій чоловік зрадив з моєю подругою. Спочатку мала багато гніву й люті. Але потім зрозуміла, що це не допомагає. Але я нічого не можу зробити зі своїми почуттями…» (Каріна, 39 років).

в) «Я не можу пробачити свого керівника, який мене принизив на зібранні перед колегами. Я не можу його бачити, коли приходжу в офіс, але й заснути також не можу вночі. Прокручую різні сценарії. Це триває вже два тижні» (Віктор, 28 років)

г) «В Луганську в 2018 році загинули мій чоловік і син. Обидва були військовими. Коли  думаю про те, щоб пробачити тих, хто їх вбив, то зараз вже можу. Я навіть не думала, що зможу про це коли-небудь думати. Але тепер, проходячи курс прощення, розумію, що можу про це говорити» (Лідія, написала під час дослідницького проєкту, який проводиться в Україні з 2019 року).

Співвідношення феномену прощення й непрощення у екзистенційно-аналітичній концепції Альфріда Ленгле

В основі аналізу феномену прощення ми використовуємо психотерапевтичний метод екзистенційного аналізу (далі — ЕА). Структурна модель екзистенції, створена австрійським психотерапевтом, учнем Віктора Франкла, Альфрідом Ленгле. Ця модель не лише лягла в основу теорії ЕА, але водночас є дуже практичним робочим інструментом у застосуванні цієї теорії (для діагностики порушень та їхнього лікування).  

В основі даної моделі лежать так звані фундаментальні мотивації як такі умови, без яких не можливо дійти до екзистенції. Під екзистенцією розуміється наше життя, існування. Що наповнює наше життя? Що дає мені проживання життя як мого власного? Ось ці чотири фундаментальні мотивації і є тим, що робить моє життя наповненим чи щасливим. Які ж це умови?

1-а фундаментальна мотивація: Я повинна співвідноситися з власною реальністю — їсти, пити, десь жити, будучи захищеним; вижити. У мене має бути безпечний простір і твердий ґрунт під ногами. Тоді зможу приймати даність, в якій знаходжу себе, а також витримувати те, що не вдається приймати, залишаючись в СПОКОЇ. Якщо я відчуваю, що можу покластися на світ і довіритися собі, своїм здібностям й можливостям, то відчуваю довіру до світу і тоді я можу бути у ньому. Відповідь на запитання «Я є — чи можу я бути?», яка дозволяє нам бути і могти. 

2-а фундаментальна мотивація: Я живу. Я не закам’янілий. Це означає, що у мене є життя. Я росту, приходжу до зрілості і колись помру. Поки живу, маю відчуття, які не є об’єктивно даними. Вони суб’єктивні, і через їхній вплив на мене завжди відчуваю власне буття  – тут. Я пов’язаний зі світом цілою мережею стосунків: це відносини з матір’ю, партнером, близьким і далеким колом найрізноманітніших людей. Це також і мої відносини з самим собою. Я приділяю час значущим для мене стосункам та інвестую його в те, що для мене важливе і цінне. Так з’являється близькість із тим, що живить і наповнює моє життя. Це «буття живим» означає, що я не лише переживаю відчуття, але й обходжуся з ними у власному житті: даю на себе вплинути цінностям, відчуваю вдячність у відношенні цінного. Відповідь на запитання «Я живу —але чи подобається мені жити?», яка дозволяє бути живим і отримувати задоволення від життя.  

3-я фундаментальна мотивація: Я — завжди я осібно сам. Я повинен бути собою. Я не хтось інший. Тільки 1% людей у стані психозу вважають, що вони — це хтось інший. Хто такий «Я»? Народившись одного разу на світ, я усе моє життя живу з самим собою. Якщо мене бачать інші і я відчуваю їхню увагу до себе, повагу до моїх кордонів і справедливість, я так само можу мати самоповагу і відчувати себе цінним. Так, я все більше можу бути самим собою. Мої відчуття допомагають мені сприймати світ, моє тіло несе мене, але там, в моєму внутрішньому світі, є ще хтось, з ким я можу перебувати в діалозі. Ми називаємо це духовне джерело у людині – Person. Відповідь на запитання «Я є я — але чи маю я право бути таким?», яка дозволяє нам бути собою. 

4-а фундаментальна мотивація: Перебуваючи у більшому контексті, я хочу внести себе у світ, реалізувати власне призначення, вирішувати і діяти на підставі всього, що маю. Відповідаючи на виклики життя, я постійно змінююся і перебуваю у процесі становлення. Перебуваючи у системі взаємозв’язків із цим, більшим цілісним, я спрямовую себе у майбутнє і хочу, аби воно було хорошим. Коли у мене є цінності, то хочу зберегти їх і примножити, принести плоди, пережити усвідомленість своїх дій. Відповідь на питання «Я є тут Person — але для чого це є добрим?», яка дозволяє нам усвідомлено діяти й приймати на себе відповідальність. 

Наповнене життя — це чотирикратна відповідь ТАК на усі чотири фундаментальних запитання. Але що відбувається, коли людині, наприклад, складно прийняти себе як особистість на рівні третьої фундаментальної мотивації? А можливо, хтось не може проживати свої відчуття і цінності на рівні другої мотивації? Або хтось не знаходить сенс власного життя при тому, що у нього є добробут і матеріальна забезпеченість? Або хтось проживає відчуття: «я не можу» більше працювати на цій роботі або «я не можу» більше так жити? З’являються копінгові реакції, і для кожної з фундаментальних мотивацій вони різні і детально описані. Копінгові реакції — це персонально невідпрацьовані реакції людини, наприклад, на образу. 

Нижче ми пропонуємо співставлення висловлювань клієнтів з чотирма фундаментальними мотиваціями з персонально відпрацьованими переживаннями і тими, які виражають копінгові реакції. Персонально відпрацьовані переживання — це ті переживання, які співвідносяться з моїм внутрішнім Я чи Person

Чотири фундаментальні мотиваціїКопінгові реакціїПерсональне обхождення з ситуацією
1 ФМ: Я є — чи можу я бути?, яка дозволяє нам бути і могти. Переживання тілесного підтвердження: «Я не відчуваю опору в собі…» Тіло (простір і опора) це міст і зв’язуюча ланка між мною та світом: аби могти бути, я залежу від тіла.  Самопізнання: Що каже мені тіло? Яке його послання? Що воно мені повідомляє? Чи повідомляє воно, що тримає мене, несе мене? Чи є в ньому для мене простір? Чи можу я відчувати в ньому захищено і надійно?
2 ФМ: Я живу —але чи подобається мені жити?, яка дозволяє нам бути живими і отримувати задоволення від життя. Відчуття розгубленості, болю і гніву, жалість і смуток; «почуття розірваності, розгубленості, персонального небуття».Вподобання виникає, коли щось мене чіпляє, справляє позитивне враження, те, що мене приваблює, робить теплим: цінності, зацікавлення; це може  посилюватися до справжнього пориву (сильного прагнення) взяти участь у житті. 
3 ФМ: Я є я — але чи маю я право бути таким?, яка дозволяє нам бути собою.Переживання образи і агресії: «почувалася нічим, порожнім місцем, діркою у Всесвіті»; конфлікт із собою; не проживаючи свою цінність і свободу; «почуття провини за те, що відчуваєш гнів на іншого», «внутрішня вимога до себе простити» іншу людину». Ми говоримо про Person – про той вимір в картині людини, який є вільним. 
4 ФМ: Я є тут Person — але для чого це є добрим?, яка дозволяє нам усвідомлено діяти й приймати на себе відповідальність.Пошук сенсу прощення; «зростаюче бажання відчути, врешті-решт, умиротворення і не бути переслідуваним привидами минулого».Знаходження нового сенсу.

Хочеться згадати Едіт Еґер. Якось вона викладала на військово-морській базі США. Дзвоник. Колега запросив її провести семінар по ПТСР для капеланів, на таку пропозицію швидко погоджується. А відтак додає, де саме проходитиме семінар: в Німеччині, неподалік від резиденції Гітлера. Прийняла рішення поїхати. У готелі Еґер спала на ліжку Геббельса, і ось що вона пізніше скаже: «Після 30 років я повернулася в Освенцим і пізнала силу прощення. Я сподіваюся, ти зможеш знайти цю силу і звільнитися з в’язниці власного розуму. Врешті-решт, прощення має більшу силу, ніж гнів чи помста. Можливо, вам потрібно відчути цей гнів і це бажання помсти, аби вийти на інший бік і відкрити для себе силу прощення». Цей приклад свідчить: наскільки важливо персонально обходитися зі своїми переживаннями і наскільки радикально вони змінюють наше подальше життя.

Психодинамічні реакції і персональне обходження з образою

Якщо звернемося до реальних клієнтських історій, а також згадаємо власний досвід у зв’язку з почуттями образи чи непрощення, які переживаємо, то можемо побачити, що багато що в подібних ситуаціях відбувається автоматично і спонтанно. Часто виникають реакції, які приходять самі по собі і по відношенню до яких не приймалось якесь рішення. Ці реакції ніби підштовхують людину до гніву чи бажання помсти, не залишаючи свободи вибору. І таку психодинаміку ми називаємо в ЕА «копінговими захисними реакціями»

Вони включаються як наша «психічна імунна система», тому важливі для екстреної ситуації. Але ці реакції не можуть слугувати основою для сповненої екзистенції, оскільки не є персональним обходженням з ситуацією, а слугують виключно для захисту «виживання». Складно почуватися добре у власному житті, якщо таке реагування затягується. 

Якою копінговою реакцією може реагувати людина, яка не прощає? Вона може виключати себе зі стосунків, відмовчуватися. Може ставати агресивною, гніватися, обурюватися, бажати помститися. А іноді, якщо це триває задовго й образа не проходить, виникає черствість і навіть жорстокість. Образа може зробити відносини болючими або викликати психосоматичні реакції, наприклад, мігрень.

Коли людина не прощає, то частина її внутрішньої життєвої енергії знаходиться в пастці обурення, гніву, болю або якогось виду страждання. Це обмежує, сповільнює, засмучує й заважає просуванню вперед. Доводиться діяти з оглядом на свою позицію непрощення, а в цьому – обмаль свободи. 

Але якщо обходитися з образами, заподіяними іншими людьми, не психодинамічно, а у персональному ключі, то виникає тема прощення. 

Що таке відчуття прощення з екзистенційно-аналітичної точки зору? 

Відчуття прощення — це персональне обходження з образою. Простити – означає відпустити іншого з провини. Ніби звільнити долоні. До цього людина міцно, обома руками, трималася за свою образу, не відпускала з неї іншу й саму себе. При прощенні народжується нова позиція: людина більше нічого не вимагає від іншої і їй більше нічого не треба від тієї, другої особи, в якості компенсації. Також «простити» — це бачити Person іншого. 

Є певна плутанина у розумінні прощення. Багато хто вважає це синонімом примирення, але це не завжди так. Простити – не обов’язково означає, що в нас тепер знову хороші стосунки. Можна простити й не бажати бути надалі у відносинах. Наприклад, не бажати знову працювати з кимось, якщо це погано для мене, або з метою самозахисту. Іноді у сімейних стосунках, навіть простивши, людина все ж переживає, вважає, що буде краще розлучитися. 

Часто занадто великі вимоги пов’язані з поняттям «прощення», і тоді це може переживатися людиною як непосильний тиск. 

Важливо зрозуміти, що «простити» – не означає «забути». Тим паче, простити – не означає, що більше не буде боляче. При прощенні біль минає не завжди. Прощення може відбутися при тому, що хтось продовжує його спричиняти. Тому що «звільнити когось з вини» – не означає перестати відчувати біль. Але, коли людина пробачила, біль може послабнути. Витіснити – також не означає простити. Відносини можуть стати навіть важчими, коли щось, що не було пробачено, було призабуто. 

Термін «зрозуміти» близький до «простити», розуміння полегшує прощення, але для цього потрібен ще один крок — заняття позиції і рішення. Я повинен хотіти пробачити, це не те, що саме відбудеться зі мною, це не відбувається автоматично, як у випадку із копінговими захисними реакціями. Я це обираю сам, я вільний у своїх діях. Це персональний процес. 

Ба більше, я не можу наказати собі пробачити, не можу вимагати цього від себе чи від іншого. Я в силі тільки підштовхнути цей процес, ніби розворушити почуття, щоб стало можливим зайняти нову позицію. 

Є те, що полегшує прощення. Пробачити буває легше: якщо не відбулося розставання, відносини збереглися. Інший поводився ненавмисно, не хотів зранити, по-іншому не міг, коли він мене розуміє або просить вибачення, відшкодував збиток або має такі наміри, визнає свою провину й шкодує. 

Простити складніше, якщо інша людина не є розсудлива і не шкодує про вчинене. Тоді зберігається небезпека, що ситуація повториться. І все ж – це можливо. Тому що прощення — це мій вибір, воно є вільним і не залежить від поведінкиіншого. 

Виникає питання: чи завжди добре пробачати? Пробачати добре не завжди, причому ані для самої людини, ані для її опонента. Іноді потрібен якийсь час, аби прощення стало доречним. А іноді варто навіть «залишити рахунок відкритим» і для більшої захищеності розглядати щось як «те, що не можна пробачити». Тут ідеться про свободу особистості, а це – ключове у розумінні людини й антропології в нашому методі. 

Наприклад, пробачати недобре в стосунках з постійним порушенням кордонів. Якщо подивимося на відносини з близькими, іноді пробачити не можна, поки інший не проявить каяття, тому що хочеться, аби було порозуміння й зміни, які зроблять можливим спільне життя. Якщо опонент здатний до змін, вони відбуваються й відбувається прощення, то завдання нормалізації відносин виконується.

Кроки процесу прощення

Для кращого розуміння розглянемо кроки процесу прощення на прикладі роботи з реальним клієнтом. 

Доросла жінка, 30 років, давно живе самостійно й окремо від батьків. Звернулася за допомогою до психолога, оскільки переживала депресивний стан у зв’язку з розривом дуже добрих стосунків з чоловіком. Рішення про розрив прийняла одноосібно, зважаючи на те, що є велика різниця у віці й партнер не хотів мати дітей, а для неї важливо було створити повноцінну сім’ю. До того ж вона закривала попередній бізнес,  і їй поки складно було зайнятися новою діяльністю через депресивний стан. Протягом терапії їй ставало краще і почала нарешті оживати. Паралельно в нашій роботі постійно звучала тема непростих відносин з батьками, з якими жінка часто бачилась, відчувала міцний зв’язок з ними, допомагала, коли ті просили. І ось вона в черговий раз приїхала зі свого міста в гості до батьків, які мешкають в селі, сподіваючись пережити родинну теплу зустріч. А батьки несподівано, без попередження влаштували їй прочуханку. У категоричному тоні звинуватили і засудили буквально усю доньчину поведінку, особисті відносини, друзів, відсутність, на їхню думку, нормальної роботи. При тому, що в поведінці клієнтки насправді не було нічого поганого і вона не залежала від батьків, забезпечувала вже давно себе сама. А у той момент, навпаки, особливо гостро потребувала теплоти й підтримки. Тон був категоричним, прозвучали принизливі для неї слова і звинувачення, а батько заявив, що якщо так піде й далі, то у неї більше немає батька. Жінка була шокована, намагалася щось їм пояснити, почала плакати. Її звинуватили в тому, що як донька намагається ними маніпулювати, назвали її сльози і реакцію «спеціально влаштованою істерикою». Вислухавши батьків поїхала, не залишившись на ніч. Декілька днів потому їй було дуже погано, повернулися депресивні симптоми, страхи. Це знову паралізувало жінку, не даючи почати нову діяльність. При цьому вона абсолютно не поділяла погляди рідних. Більша частина звинувачень — це дивні упередження мешканців невеликого села, які базуються на тому, «а що скажуть люди». Ще одна частина — це просто реалії життя клієнтки, про які вона прекрасно усвідомлювала й приймала їх. Вона розмовляла з батьками на ці теми раніше, зокрема, що думає про нову роботу, не розуміла – навіщо її в цьому звинувачувати. В ході бесіди з психологом жінка дійшла до висновку, що така поведінка батьків є результатом їхньої недавньої розмови із сином,  її старшим братом, який сказав, що потрібно все обговорювати. Вони зрозуміли його напучування по-своєму. І оскільки батьки давно засмучувалися, що не вберегли брата від шлюбу з «не тією жінкою», хоча він давно вже жонатий, є діти, і це був його свідомий вибір, то ж цього разу батьки рішуче взялися за доньку і керувалися  буцімто добрими намірами — врятувати і вберегти її. 

1-й крок. (Рівень 1 ФМ) Оцінити те, що сталося. На цьому етапі проводиться детальна оцінка завданого збитку. Ми розглядаємо, обговорюємо, чітко описуємо несправедливість, що сталася. Такий уважний розгляд конкретних фактів дає можливість огляду, стає відчутною певна відстороненість від того, що сталося, з’являється простір. Людина може розглядати конкретні наслідки завданого їй збитку: як це відобразилося на її житті, наскільки зрозуміло, чому вона діяла таким чином і яким, можливо, був її намір. Тут може відбуватися певне когнітивне заняття позиції – через відповідь на запитання: «Яка твоя думка з цього приводу?»

Тут йдеться про те, аби прийняти і бути здатним витримувати пережите і про прояснення власної долі участі у тому, що сталося (наприклад, підігрування, сильна реакція тощо). 

У випадку з клієнткою, зокрема, було розглянуто питання: що мені направду зробили батьки? Які у цього були наслідки? Як це вплинуло на хід мого життя? Наскільки їхні дії мені зрозумілі? Яким міг бути їхній намір? І що я про це думаю? 

2-й крок. (Рівень 2 ФМ) Оживлення почуттів: дати простір почуттям щодо цього. 

Такий процес потребує часу. Поспішати на цьому кроці було би помилкою. Вірогідно, з’являться гнів і злість, біль, можливо також гіркота, смуток щодо того, що сталося. Без розуміння власних емоцій й афектів прощення не буде повним. Важливо розуміти, що те, що відбулося насправді означає для мого життя, відчути це.

Тут можуть звучати запитання: як я себе почуваю/почував з тим, що сталося? Як я це пережив? Що це на сьогодні ще в мені викликає? 

Щодо почуттів клієнтки, то їх було дуже багато. Ми присвятили майже цілу консультацію аналізу її болю у зв’язку з тим, що відбулося. Та це лише частина роботи над її почуттями. Оскільки йдеться про її батьків — найближчих для неї людей. 

3-й крок. (Рівень 3 ФМ) Повернення до Власного, позиція з точки зору особистих границь.  

Необхідно сформулювати й конкретизувати претензії та вимоги, на які людина, на її думку, має право. 

Яке право є в мене? Так, наприклад, було б непогано, якби батько вибачився за все висказане. 

Конкретне формулювання призводить до того, що можна зрозуміти, чого досі не вистачало, що є предметом перемовин; і тоді це можна виправити. Також в даній ситуації можемо конкретно побачити, де були завищені очікування кривдника. І коли це стає зрозумілим, визначаються вимоги, за які людина ще хоче боротися або, навпаки, чого вона більше вимагати не повинна, оскільки цього не можливо досягти. 

Так, приміром, коли мовиться про гроші, відшкодування збитку, почуття жалю, вибачення. Часто клієнти точно не знають, або ж не насмілюються сказати, що вони, наприклад, хочуть почути вибачення, аби інший сказав, що йому шкода. 

На цьому кроці людина вирішує, як їй далі з цим бути, що робити практично. Наприклад, повідомити іншого, чого я хочу від нього. Або визначитись, без чого я можу обійтися, що можна відпустити, а від чого – відмовитися. 

У прикладі з клієнткою – вона прийшла до розуміння того, що  батьки не здатні надати їй жодної компенсації. Вони просто не можуть зрозуміти, яку страшну травму нанесли доньці, не здатні розділити її переживання, проявити емпатію й душевну близькість у цій дилемі. Батьківська любов і турбота проявляються у тому скандалі, який вони влаштували, на їхню думку, задля блага своєї вже дорослої дитини. Після скандалу, за спостереженнями клієнтки, вони стали щасливішими і спокійнішими, розмовляли з нею лагідно. В жінки виникло відчуття, що вони отримали полегшення, переживають це як виконаний обов’язок і допомогу доньці. Вважають, що наставили її на вірний шлях і тепер вони –  гарні батьки, і донька не пропаде. У їхній картині світобачення вони абсолютно праві. Клієнтка зрозуміла, що навіть не може сказати батькам про свою депресію, оскільки почує звинувачення у ненормальності. Це розуміння звільнило молоду жінку від претензій, від хибного очікування вибачень або розуміння з боку найрідніших людей. Боляче, що це так. Але те, що більше немає постійної внутрішньої потреби чекати від батьків вибачень і розуміння, надало їй відчуття свободи. 

Через такий розгляд проблеми людина знову набуває внутрішньої свободи, звільняється від тиску своїх внутрішніх вимог до кривдника. 

4-й крок. (Рівень 4 ФМ) Усвідомлене обходження з невдоволеними вимогами.

На цьому кроці, якщо залишається необхідність, можна додатково розглянути питання: 

Коли і як потрібно вступитися за те, що поки залишилося відкритим? 

З допомогою яких засобів я повинен боротися за це? 

Що я ще можу зробити? Коли є сенс щось робити? Як довго боротися за це? 

Чи потрібно сказати іншому, що він прощений або ні?

Висновки: 

1. Прощення не надто залежить від поведінки кривдника — це особиста активність того, хто ображений. Якщо я не чекаю змін від іншого, а запитую, що сам можу зробити у даній ситуації, відбувається екзистенційний поворот. І людина здобуває свободу через вміння зайняти  нову позицію та прийняти рішення. 

2. Метою прощення не обов’язково повинно стати повне примирення й поновлення спілкування з кривдником. Важливо «знизити планку» щодо результату, відмовитися від таких завищених цілей як: «помиритися з кривдником», «більше не страждати», «повернутися до того психологічного стану, який був до образи» і т.п. 

3. Для того, аби простити, потрібно виконати певну роботу з привнесення у ситуацію образи нового сенсу. Знову і знову повертатися до аналізу ситуації, намагатися дивитися на неї неупереджено, як наслідок – поступово уточнюється й трансформується розуміння й іншого, й себе, й ситуації, що призвела до образи. 

4. Важливо дозволяти почуттю «я можу простити» дозріти, не підганяти себе. Також важливим є процес внесення «власної частки» у конфліктну ситуацію, тобто «робота над помилками». 

5. Результатом цієї складної, сповненої страждань роботи особистості буде набуте звільнення і більш широкий погляд на світ: людина виходить з цього процесу зміненою.    

Література:

  1. Griffin, B. J., Worthington, E. L., Jr., Lavelock, C. R., Wade, N. G., & Hoyt, W. T. (2015). Forgiveness and mental health. In L. L. Toussaint, E. L. Worthington, Jr., & D. R. Williams (Eds.), Forgiveness and health: Scientific evidence and theories relating forgiveness to better health (pp. 77–90). Springer Science + Business Media. DOI: 10.1007/978-94-017-9993-5_6
  2. Miller, Todd Q., Smith, Timothy W., Turner, Charles W., Guijarro, Margarita L., Hallet, Amanda J. Meta-analytic review of research on hostility and physical health. Psychological Bulletin. 1996. 119(2):322–348. DOI: 10.1037/0033-2909.119.2.322
  3. Miller, Andrea J., Worthington, Everett L., McDaniel, Michael A. Gender and Forgiveness: A Meta — Analytic Review and Research Agenda. Journal of Social and Clinical Psychology. 2008. 27(8):843–876. DOI: 10.1521/jscp.2008.27.8.843 
  4. Pietrini, P., Guazzelli, M., Basso, G., Jaffe, K. And Grafman, J. Neural correlates of imaginal aggressive behavior assessed by positron emission tomography in healthy subjects. American Journal of Psychiatry. 2000. 157(11):1772–1781. DOI: 10.1176/appi.ajp.157.11.1772
  5. Thompson, L. Y., & Snyder, C. R. (2019). Forgiveness. In M. W. Gallagher & S. J. Lopez (Eds.), Positive psychological assessment: A handbook of models and measures (pp. 285–303). American Psychological Association. DOI: 10.1037/0000138-018
  6. Thompson, L.Y., Snyder, C.R., Hoffman, L., Michael, S.T. Dispositional Forgiveness of Self, Other, and Situations. Journal of Personality. 2005. 73(2):313-59. DOI: 10.1111/j.1467-6494.2005.00311.x
  7. Voytenko, V.L., Pargament, K.I., Cowden, R.G., et al. Religious coping with interpersonal hurts: Psychosocial correlates of the brief RCOPE in four non-Western countries. 2021. Psychology of Religion and Spirituality. DOI: 10.1037/rel0000441 
  8. Worthington, E. L., Jr., Witvliet, C. V. O., Pietrini, P., & Miller, A. J. Forgiveness, health, and well-being: A review of evidence for emotional versus decisional forgiveness, dispositional forgivingness, and reduced unforgiveness. Journal of Behavioral Medicine. 2007. 30(4):291–302. DOI: 10.1007/s10865-007-9105-8 
  9. ___ Laura Thompson, PH.D. Heartland Forgiveness Scale. URL: https://www.heartlandforgiveness.com/authors
  10. Варшавская, Юлия. «В Освенциме не было антидепрессантов». Как Эдит Эгер прошла концлагерь и выжила, чтобы до 90 лет помогать людям. URL: https://www.forbes.ru/forbes-woman/404335-v-osvencime-ne-bylo-antidepressantov-kak-edit-eger-proshla-konclager-i-vyzhila
  11. Кольцова, Евгения. Теория фундаментальных мотиваций. URL: https://magisteria.ru/existential-therapy/teoriya-fundamentalnyh-motivatsij
  12. Лэнгле, Альфрид. Экзистенциальный анализ. Экзистенциальные подходы в психотерапии. М.: Когито-Центр, 2020.
  13. ____ Шлях до прощення. URL: https://forgive.org.ua/

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *