Добірка цитат з праці Джон Пола Ледерака «Розбудова миру. Стале примирення у розділених суспільствах»

Добірку підготувала Лідія Лозова — перекладачка і редакторка книги Джона Пола Ледарака «Розбудова миру», координаторка проекту «Діалог у Дії». Книзі був присвячений другий публічний вебінар проєкту “Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства”, ознайомитися із матеріалами якого можна за посиланням.

Чи можливий мир?

Якщо ми обираємо робити мудрий та практичний внесок у мир, нас не послабить нестача ресурсів. Ми обмежені лише тим, наскільки далеко готові дивитися. Не слід впадати у відчай через глибину та ширину виклику, краще вставати перед ним у повний зріст. Примирення можливе. Дім миру можна збудувати.

Яким є сучасний конфлікт?

Ці конфлікти за своєю природою вкорінені у тривалому взаємозв’язку сторін. Інакше кажучи, вони «затяжні»  та «невирішувані». Виклик багатьох збройних конфліктів частково полягає в довгочасному характері неприязні груп, що конфліктують, довготривалій ненависті та глибоко вкоріненому страху. Все це супроводжується безпосередньою близькістю ворога, що мешкає ледве не двері в двері…  Для постачальників запальної пропаганди такі умови — лише на руку. Ворог не на іншому боці земної кулі, він живе в селі через дорогу, а трапляється, що й через стіну.

Чому традиційні методи застаріли?

Хоча сучасні конфлікти дійсно являють собою дуже жорсткі ситуації — «реальну політику», засновану на ненависті, маніпуляціях та насильстві — та вимагають політичного здорового глузду, традиційні механізми, що спираються лише на державну дипломатію та політичний прагматизм, не демонструють здатності їх контролювати, а тим паче трансформувати у бік конструктивних, мирних змін. Отже, сучасний конфлікт вимагає розвитку нових ідей та методів, які б виходили за межі переговорів навколо сутнісних інтересів та проблем.

Чому нові аспекти конфлікту — першочергові, а не другорядні?

Хоча величезний біль та глибоко вкорінена ворожнеча супроводжують будь-яку війну, природа сучасних умов збройного конфлікту, коли сусіди, а часом і члени родини бояться одне одного, коли кожен проливає кров, — перетворює емоційний, світоглядний, соціально-психологічний та духовний його аспекти на основні, а не другорядні питання.

Зброя у сучасному конфлікті:

Перед нами постають системні питання стосовно того, що робити з виробництвом, переміщенням та легкою доступністю воєнної зброї, яка живить та уможливлює надзвичайний рівень збройного насильства. Цей ефект посилюється загальною міжнародною толерантністю щодо застосування збройної боротьби та збройного захисту як засобу вирішення питань, пов’язаних із політичними, економічними та соціокультурними відмінностями.

Всеохопний підхід до конфлікту та розбудови миру:

ми маємо визнати, що війна — затяжний збройний конфлікт — є системою, яка може бути трансформована лише через всеохопний підхід до людей, які в неї залучені, та до середовища, в якому вона вкорінена.

…«розбудова миру» є чимось більшим, ніж відбудова суспільства після підписання мирної угоди. Миробудівництво слід розуміти як всеохопне поняття, яке включає, генерує та підтримує весь спектр процесів, підходів та етапів, необхідних для того, щоб трансформувати конфлікт у сталі мирні взаємини. Відтак, цей термін охоплює широку низку заходів та функцій, які водночас передують формальним мирним домовленостям і слідують за ними. Образно кажучи, мир розглядається не просто як часовий етап або умова. Мир є динамічним соціальним конструктом. Така концептуалізація вимагає процесу будівництва, який передбачає інвестиції та матеріали, архітектурний дизайн та координацію праці, закладення фундаменту та ретельні штукатурні роботи, так само як і подальший догляд.

У підсумку, трансформація конфлікту пропонує всеохопний набір лінз, за допомогою яких можливо описати, як конфлікт постає з особистого, стосункового, структурного та культурного вимірів, розвивається в них та змінює їх, та розробити творчі відповіді на нього, що сприяють мирним змінам всередині цих вимірів через ненасильницькі механізми.

Миробудівництво вимагає змін на різних рівнях та з різних поглядів. Ми маємо розуміти, створювати та підтримувати простір для змін у континуумі, який включає особистісний, стосунковий, структурний та культурний виміри.

Примирення, як стосунковий аспект миробудівництва:

…основою як конфлікту, так і його довготривалого вирішення є стосунки […] примирення здійснюється не тими, хто шукає нових способів роз’єднати конфліктні групи чи звести до мінімуму їхні зіткнення, а, навпаки, засновується на механізмах, які залучають ворожі сторони до людських стосунків.

Примирення наближається, коли надається простір та можливості для зустрічей на різних рівнях, коли збираються разом люди з протилежних сторін, яких заохочують виражати біль, що вони пережили в минулому, та уявляти взаємозалежне майбутнє.  

Одна справа — знати, а інша — визнавати; адже визнання належить до іншого роду соціальних явищ. Визнання через вислуховування історій одне одного робить значущими досвід та почуття різних сторін та стає першим кроком до відродження особистостей та стосунків між людьми.

Значення минулого та майбутнього у контексті примирення:

Примирення, по суті, є таким місцем, точкою, де можуть зустрітися турботи про минуле і майбутнє. Примирення як зустріч передбачає, що простір для визнання минулого та уявляння майбутнього — необхідна складова переосмислення теперішнього. Для цього люди мають знайти спосіб зустрітися із самими собою та своїми ворогами, їхніми сподіваннями та страхами.

Водночас у парадигмі примирення майбутнє має уявлятись як таке, що посилює взаємозалежність. В усіх сучасних внутрішніх конфліктах майбутнє сторін є рішуче й глибоко пов’язаним та залежним. Отже, людям потрібно надати можливість подивитися вперед і уявити спільне майбутнє.

Аби вийти з кризи, до якої вони потрапили, люди мусять уявляти та артикулювати, якого роду громаду вони бажають. Вони не повинні уявляти майбутнє як механічно спланований пункт призначення, а натомість наближати свої громади до горизонту примирення, того місця, де вони можуть уявити життя у взаємозалежному та спільно визначеному майбутньому, хай навіть на даний момент воно ще неможливе

Отже, примирення можна розуміти і як ціль (focus), і як місце (locus). Як програма дій воно будується на стосункових аспектах конфлікту й орієнтоване на них. Як соціальний феномен примирення являє собою простір, місце або локацію зустрічі, де зустрічаються сторони конфлікту. Примирення має бути проактивним (передувати дії) у намаганнях влаштувати зустріч, де люди можуть зосередитися на своїх взаєминах та поділитися власним сприйняттям ситуації, почуттями та досвідом одне з одним, щоб досягти нового розуміння та нового, спільного досвіду.

…примирення можна розглядати як таке, що має справу з трьома специфічними парадоксами. По-перше, в загальному сенсі, примирення сприяє зустрічі між відкритим вираженням болісного минулого, з одного боку, та пошуком артикуляції тривалого, взаємозалежного майбутнього, з іншого. По-друге, примирення надає місце для зустрічі істини та милості, де валідується та враховується як бажання викрити те, що сталося, так і пробачити заради оновлених взаємин. По-третє, примирення визнає потребу надати час і місце як для справедливості, так і для миру, де виправлення помилок іде поруч з уявлянням спільного майбутнього.

Значення середньої ланки у миробудівництві:

діячі середньої ланки займають унікальну позицію в суспільстві, маючи найбільший потенціал для створення інфраструктури миру. Вони можуть впливати на процеси й людей як на вищому, так і на нижчому рівнях. Якщо лідерів середньої ланки стратегічно мобілізувати до розбудови миру, вони можуть закладати підвалини для довгострокової, сталої трансформації конфлікту. Отже, саме на цьому рівні потрібно сприяти та підтримувати інноваційні та інтенсивні стратегії — підхід «середнього рівня». 

Координація ініціатив з миробудівництва:

Збройні конфлікти в глибоко розділених суспільствах уособлюють складні, довгострокові виклики; щоб з ними зустрітися, потрібно задіяти множину ролей та функцій, підходів та заходів. Щоб конструктивна трансформація конфлікту була сталою, зусилля та ініціативи з миробудівництва повинні мати точки дотику та бути скоординованими.

…. розбудова миру вимагає всебічного підходу до сучасного конфлікту. Нам потрібна концептуальна модель, яка допомагає уявити загальну картину та водночас спонукає до конкретної дії та діяльності. Виклик полягає в тому, щоб знайти  стратегічні та практичні підходи, які допоможуть створювати інфраструктуру для сталої трансформації, з усією серйозністю враховуючи нагальні та глибоко вкорінені потреби розділених суспільств.

Поміркуймо трохи про те, як центральні концепти, парадоксально поєднані у псалмі 85, можуть бути сформульовані в термінах сучасного конфлікту. Істина — це жага до визнання помилок та валідація гірких втрат та переживань, але вона поєднується з Милістю, яка виражає потребу в прийнятті, відпущенні попередніх образ та початку нового життя. Справедливість уособлює пошук індивідуальних та групових прав, соціальної реструктуризації та відновлення, але виступає в парі з Миром, який наголошує на потребі у взаємній залежності, добробуті та безпеці.

Погляд на конфлікт як на прогресію:

Відповідь на кризу, як правило, передбачає конкретні проекти з короткостроковими, вимірюваними результатами. Проте, в інтересах трансформації конфлікту короткострокові зусилля мають вимірюватися передусім їхніми довгостроковими наслідками.

Погляд на конфлікт як на прогресію дає нам набір лінз для переосмислення часу. Він дозволяє бачити не лише той факт, що гуманітарні катастрофи, спричинені війною, потребують негайних реакцій заради порятунку людських життів у короткий строк, а й те, що швидкі дії у тривалому конфлікті рідко приводять до сталих процесів або рішень. Тобто, реакція на конфлікт, що виходить із ситуації безпосередньої кризи та вимірює успішність з погляду зупинення хвороб, голоду та припинення вогню, має бути вбудована всередину копітких завдань з побудови стосунків та довіри, а також дизайну та підготовки соціальних змін, які, зрештою, створять підґрунтя для сталої трансформації конфлікту.

короткострокові відповіді на кризу в затяжному внутрішньому конфлікті очевидно вбудовані в довгострокову перспективу та розроблені з огляду на неї. В часових рамках прогресії конфлікту необхідно розвивати здатність мислити довшими одиницями часу — декадами замість тижнів та місяців. Така архітектура визнає та інтегрує специфічні ролі й функції та відповідні заходи як динамічні елементи, що створюють і підтримують рух в континуумі конструктивної трансформації протягом тривалого часу.

Використовуючи специфічну термінологію, можна сказати, що процес-структура розбудови миру трансформує систему війни, якій притаманні глибоко розділені, ворожі та насильницькі стосунки, в систему миру, для якої характерні справедливі та взаємозалежні стосунки та спроможність знаходити ненасильницькі механізми для артикуляції конфлікту та поводження з ним. Метою є не статичний стан, а генерування постійних, динамічних, самовідтворювальних процесів, які зберігають форму з часом та здатні адаптуватися до змін в середовищі. Така інфраструктура складається з мережі людей, їхніх стосунків та заходів, а також соціальних механізмів, необхідних для підтримки бажаних змін. Це відбувається на всіх рівнях суспільства.

Інфраструктура миробудівництва та важливість локального контексту:

Інфраструктура миробудівництва орієнтована на підтримку процесів соціальних змін, породжених потребою рухатися від застійних циклів насильства до бажаного та спільного бачення взаємозалежності, що дедалі збільшується. Така інфраструктура має бути вкоріненою у середовищі конфлікту. Вона має творчо поставати з культури та контексту, але не бути рабинею ні першої, ні другого. Метою процесу-структури є примирення, для якого ключовим завданням є переозначення та відновлення зіпсованих стосунків. Інтегрована модель передбачає, що ми не просто зацікавлені в «припиненні» чогось небажаного. Ми орієнтуємось на побудову взаємин, які в своїй цілісності формують нові патерни, процеси та структури. Миробудівництво через конструктивну трансформацію конфліктів — це підхід, що водночас є візіонерським та чутливим до контексту.

Ресурси миробудівництва:

Нарешті, ресурси потрібно сприймати як такі, що включають людей та культурні модальності в зоні конфлікту. Ключовим елементом у цьому процесі є формування кола прихильників миру, зокрема серед діячів середньої ланки постраждалого від конфлікту населення. До того ж, значну увагу слід приділяти пошуку та будівництву культурних ресурсів для вирішення конфлікту, що доступні в даному контексті.

Об’єднуйте внутрішніх та зовнішніх миротворців. Остання пропозиція — краще координувати працю внутрішніх миротворців, їхні ресурси та ініціативи, із зусиллями миротворців зовнішніх. Відомими зазвичай стають зовнішні мирні ініціативи в місцях тривалого конфлікту, хоча немає жодних доказів, що зовнішні ініціативи спроможні підтримувати примирення.

відповідальність зовнішніх мирних ініціатив має бути в тому, щоб надавати простір для внутрішніхресурсів, створювати зв’язок із ними та підвищувати їхню спроможність у формуванні кола прихильників миру.

Матеріал було підготовано в рамках проєкту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства». Проект «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства» реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини через IFA (Інститут зовнішніх відносин) у програмі фінансування ZIVIK. 

Projekt «Religiöse Gemeinden und die Überwindung der gesellschaftlichen Polaritäten in der Ukraine» unterstützt aus Mitteln des Auswärtigen Amtes durch das IFA (Institut für Auslandsbeziehungen e.V.) im Förderprogramm ZIVIK.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *