Підсумки вебінару «Католицька традиція миротворення: витоки, генеза та перспективи»

27 квітня відбувся другий з трьох вебінарів, присвячених темі миру в документах християнських Церков — вебінар «Католицька традиція миротворення: витоки, генеза та перспективи» в рамках проєкту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства». Ознайомитися з підсумками першого вебінару, де спікери окреслили православний погляд можна за посиланням.

Вебінар модерував Тарас Дятлик — доктор богослов’я, керівник відділу розвитку освіти Євро-азіатської акредитаційної асоціації. Спікером виступив о. Роман Завійський — президент української філії Європейської Асоціації Католицького Богослов’я. Організатор міжнародної конференції «Миротворча роль Церков: екуменічна співпраця задля суспільної злагоди і примирення», 2016, в Національному університеті Львівська політехніка. У конференції взяли участь богослови США, Іспанії, Греції, Швеції, Швейцарії, Австрії, а також України. Серед найважливіших тем – діалог між католицьким та православним світом, творення традиції прощення та примирення, єдність українського релігійного середовища у контексті подій Майдану та війни на сході країни.

Отець Роман Завійський у своєму виступі висвітлив наступні теми, що є актуальними у контексті участі Католицької церкви у процесах миротворення:

  • корпус документів Католицької церкви, що розкривають тему миру 
  • рівні побудови та підтримки миру в Католицький церкві
  • генеза та розвиток вчення Католицької церкви про побудову миру
  • процеси миробудування в українському контексті.

А також, під час виступу спікер розповів про досвід капеланського служіння у Католицькій церкві та про роль жінок у процесах розбудови миру. 

Отець Роман Завійський — президент української філії Європейської Асоціації Католицького Богослов’я.

Ключові тези вебінару

  • Про сучасні тренди та позицію Папи Франциска щодо миробудування:

«Послання з нагоди дня миру 2017 року. Саме тоді Папа Франциск сформулював свій меседж для світу, який полягає в тому, що ненасилля — це стиль політики задля миру. Це доволі новий тренд, адже останні десятиліття відбувається зміщення акцентів від справедливої війни, що сягає корінням Августина, до розбудови миру через ненасильницьку практику. 

Папа робить ненасильство центральною темою та висвітлює її з різних перспектив. Він намагається повернутися до біблійних, літургійних основ практики ненасильства, як наріжних каменів миробудування. Особливої уваги заслуговує те, що в цьому посланні є згадка про Східну Європу та падіння комуністичних режимів, що відбулося шляхом мирного протесту. 

Папа Франциск і підсумовує всі здобутки в розбудові миру своїх попередників і підкреслює, що в Католицькій традиції практика ненасильницького спротиву є чи не єдиним шляхом». 

  • Про три виміри підтримки миру у Католицькій церкві:

«Перший рівень — вселенський. Є кілька переваг, що дозволяють Католицькій церкві підтримувати миробудування. По-перше, Католицька церква є дипломатичною структурою і цей факт допомагає ефективно впроваджувати миробудівну діяльність. По-друге, Католицька церква має високий ступінь централізації, що дає можливість уніфікувати візію церкви в усіх частинах світу. 

Другий рівень — національний. Тут ми можемо відстежувати як це відбувається на прикладі багатьох країн, де локальні єпископські спільноти реалізують і загальноцерковний потенціал і локальні миробудівні рішення.

Третій рівень — плеяда організацій всередині церкви, які бачать своєю місією розбудову та підтримку миру. Наприклад, організація Pax Christi International, що пропагує ненасилля, як спосіб побудови миру в сьогоденні та тісно співпрацює з понтифіком».

  • Про розвиток, як нову назву миру:

«Папа Павло VI шостий зробив хоругвою свого понтифікату ідею того, що стабільність, безпека, умови, що ведуть до шанування людської гідності є передумовою та синонімом миробудівництва». 

  • Про те, чи достатньо бути християнином, щоб бути миротворцем:

«Немає миротворців по інерції. Попри те, що Христос сказав на нагірній проповіді «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться», сама по собі християнська практика не робить нас миротворцями. Священики, єпископи та миряни потребують додаткових експертних знань, навичок, компетенцій та практики. Очевидно, що духовна орієнтація є основою миробудування, але це не вичерпує профіль миротворця».

  • Про роль жінок у процесі миробудування:

«Жінки характерні своєю багатоіпостасністю, бо вони матері, жінки, доньки тих, хто по обидва боки конфліктів. Лідерство та практика ненасилля виявилися дуже ефективними в багатьох гарячих точках світу, де домінантними були релігійні спільноти католиків. Жінки ефективно приймали участь у процесах миробудування. Про це є вже великий комплекс літератури, зокрема я рекомендую ознайомитися із книгами Catherine Marshall».

Повну версію вебінару можна подивитися за посиланням. Про ініціативу покриття національних боргів країн третього світу Католицькою церквою, капеланське служіння та реалії участі Католицької церкви в миробудуванні України:


Вебінар відбувся в рамках проекту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства». Докладніше про проект за посиланням.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *