Війна, мир і насильство. Православний погляд на ці поняття було розглянуто на вебінарі

Перший з трьох вебінарів, присвячених темі миру в документах християнських Церков в рамках проєкту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства» відбувся 21 квітня та був присвячений темі «Війна, мир і насильство (православний погляд)». Центральною темою обговорення став розділ 5 документу «За життя світу / На шляху до соціального етосу Православної Церкви».

Спікерами вебінару виступили:

  • Лідія Лозова — перекладач і редактор україномовної і російськомовної версії документу, співробітниця видавництва «Дух і Літера» та «Центру св. Климента: спілкування та діалог культур», координатор проекту «Діалог у дії»
  • Прот. Георгій Коваленко — священик (ПЦУ), ректор Відкритого православного університету.

Вебінар модерував Тарас Дятлик (доктор богослов’я, керівник відділу розвитку освіти Євро-азіатської акредитаційної асоціації), а до обговорення доєдналися: В’ячеслав Горшков, Ігор Козловський, Людмила Филипович, прот. Георгій Тарабан та священик Богдан Огульчанський.

Учасники вебінару «Війна, мир і насильство (православний погляд)»

Ключові тези спікерів вебінару «Війна, мир і насильство (православний погляд)»

Лідія Лозова 

Лідія Лозова — перекладач і редактор україномовної і російськомовної версії документу, співробітниця видавництва «Дух і Літера» та «Центру св. Климента: спілкування та діалог культур», координатор проекту «Діалог у дії»

Про історію створення документу:

«Документ готували три роки — з 2017 по 2020. У червні 2017 року Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій доручив спеціальній комісії богословів «підготувати офіційний документ по соціальному вченню Православної Церкви, як воно відображено й розкрито в багатовіковій традиції і в сучасній практиці Вселенського Патріархату, зокрема, згідно з нещодавно ухваленими документами й рішеннями Святого й Великого Собору, що відбувся на Криті в червні 2016 року». 

Богословська комісія, що складалася з 12 осіб — не лише кліриків, а й мирян – богословів та науковців, загалом 10 чоловіків і 2 жінки — відштовхувалася від тих тем, які запропонував сам Патріарх і також ієрархи Вселенського Патріархату з різних єпархій по всьому світу щодо насущних соціальних проблем, які постають перед вірянами; метою його створення було дати «пастирську відповідь у контексті православного церковного свідчення в сучасному світі». Тобто шлях був знизу догори, а не навпаки. 

У січні 2020 року Святий і Священний Синод «дав цьому всеосяжному документу позитивну оцінку» і в березні 2020 він був опублікований на сайті Грецької Православної Архієпископії США різними мовами (зараз їх 14), де його можна знайти і сьогодні».

Про Розділ V документу. Війна, мир і насильство:

  • Насильство існує у природному світі (занепалому), але насильство, яке навмисне чинять розумні людські істоти, особливо коли воно організоване в масовому масштабі й набуває вигляду війни між народами або країнами, є найжахливішим проявом панування гріха та смерті
  • Православна Церква, без сумніву, не може схвалювати насильство ні як самоціль, ні навіть як засіб досягнення будь-якої іншої мети, чи то йдеться про насильство фізичне, сексуальне або про зловживання владою. Під час кожного звершення Євхаристії Церква молиться у великій єктенії: «За мир у всьому світі Господу помолімось». Мир для Церкви – це щось більше, ніж стан перемир’я, з легкістю нав’язаний жорстокому за своєю природою світові. Радше це – справжнє розкриття глибинної реальності творіння, яким його бажає Бог і яким Він його замислив у Своїй передвічній раді. Це відновлення творіння в його істинній формі, хоча й часткове. Істинний мир – це сама присутність Бога серед нас. 
  • Церква усвідомлює, що вона не може передбачити всіх неочікуваних обставин, на які людям або народам доводиться реагувати в той чи інший момент, і що в занепалому і роздробленому світі бувають періоди, коли не існує виключно мирних засобів плекати мир для всіх. Беззастережно засуджуючи всілякого роду насильство, вона, однак, визнає трагічну необхідність того, щоб окремі особи, спільноти або держави використовували силу для захисту себе та інших від безпосередньої загрози насильства. Самооборона без злоби може бути виправданою, і захист пригноблених від гнобителів часто є моральним обов’язком; але іноді, як це не трагічно, ні одне, ні інше неможливе без розумного застосування сили. У таких випадках необхідні молитва й розважливість, а також щирі зусилля, спрямовані на досягнення примирення, прощення і зцілення.
  • Православна Церква визнає й підтверджує обов’язок законної влади захищати вразливих, запобігати насильству й обмежувати його, а також сприяти миру між людьми і між народами. Тому в єктеніях, які промовляються за богослужінням, вона гаряче молиться «за наш уряд», щоб Господь дав йому «мирне урядування». Застосування сили завжди має бути останнім засобом справедливої влади й ніколи не повинно бути надмірним.  
  • Історично Православна Церква ніколи не наполягала на строго пацифістській відповіді на війну, насильство чи гноблення; вона також не забороняла вірянам служити в армії чи поліції. Прикладом цього є святі з числа воїнів, безліч яких були прославлені Церквою як мученики. І все-таки Православна Церква ніколи не розробляла жодної «теорії справедливої війни», що прагнула б заздалегідь, на основі певних абстрактних принципів, виправдати й морально схвалити застосування державою насильства в разі дотримання низки загальних критеріїв. 
  • Православна Церква відкидає смертну кару і робить це з вірності Євангелію і прикладу Апостольської Церкви. Вона дотримується законів прощення і примирення як головних імперативів християнської культури, постійно вказуючи на потенціал і обітницю преображення у Христі.
  • Для православних християн шлях миру, діалогу й дипломатії, прощення і примирення завжди кращий від застосування насильства, страти, поліцейської або військової сили. Найвищий вияв християнської святості у відповідь на насильство, мабуть, можна побачити в тих, хто день у день прагне до порозуміння та поваги між людьми, до запобігання конфліктам, возз’єднання тих, кого розлучили, пошуку економічних і соціальних механізмів пом’якшення проблем, що часто призводять до насильства, а також у тих, хто підтримує стражденних і маргіналізованих. 
Прот. Георгій Коваленко — священик (ПЦУ), ректор Відкритого православного університету

Прот. Георгій Коваленко у своїй доповіді проаналізував та співставив різні документи Православної Церкви, що тлумачать шосту заповідь «Не вбивай» та віддзеркалюють генезу ставлення Православної Церкви до війни і насильства. Серед проаналізованих документів правила святого Афанасія і святого Василія Великого, Основи соціальної концепції РПЦ/УПЦ, Офіційний катехізис РПЦ Філарета (Дроздова), Основи православного нравственного учения РПЦ (2017), катехізис УПЦ МП, катехізис митрополита Михаїла Хорошого (УАПЦ і УПЦ в Канаді), Документи Всеправославного собора на Криті (2016) і документ «За життя світу» (2020). А розпочав свій виступ о. Георгій, провокуючи дискусію, з цитування твору Льва Толстого «В чем моя вера?». Цю частину вебінару можна переглянути від 35:10 хвилини або окремо на YouTube-каналі спікера.

Повна версія запису вебінару — за посиланням:


Вебінар відбувся в рамках проекту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства». Докладніше про проект за посиланням — https://cutt.ly/Rx84aZp . Наступний вебінар присвячений темі миру в документах християнських Церков відбудеться 27.04. Деталі за посиланням.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *