Релігійний фактор у конфлікті: Дослідження миробудівничого потенціалу релігійних громад України

В рамках проекту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства», публікуємо добірку цитат із дослідження «Релігійний фактор у конфлікті: Дослідження миробудівничого потенціалу релігійних громад України», яке було виконане в рамках проекту «Віра в релігійний плюралізм». Ціль проекту – це реалізація заходів, які зміцнюють свободу віросповідання як один із ключових елементів загальної політики в галузі прав людини, та опрацювання практичного інструментарію, який дозволить мінімізувати наявні та потенційні виклики в релігійних спільнотах та зміцнити традицію релігійного плюралізму та рівності в Україні.

Автори дослідження: Денис Брильов (PhD, ісламознавець та релігієзнавець, доцент кафедри богослов’я та релігієзнавства Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, голова ГО «Європейський центр стратегічного аналізу»); Тетяна Калениченко (PhD, релігіє- знавець та соціолог релігії, викладач кафедри богослов’я та релігієзнавства Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, радниця з питань миробудування міжна-родної організації «Ініціатива за мирні зміни», експертка ГО «Європейський центр страте- гічного аналізу»); Андрій Кришталь (соціолог, координатор моніторингу і оцінки міжнародної організації «Ініціатива за Мирні Зміни»).

Особливості міжконфесійних взаємин в Україні

Завдяки релігійному плюралізму та високій конкуренції між релігійними організаціями, а також тому, що держава в Україні не стала однозначно на бік однієї з крупних церков, в Україні склалася релігійна модель деномінаціоналізму – системи, в якій усі релігії мають рівні права і конкурують одна з одною, що не має аналогів в Європі, і дуже схоже на модель, яка розвинулася в США

Фактично, характер міжконфесійних відносин в Україні визначається протиборством різної інтенсивності трьох конфесій – двох гілок православ’я (тієї, що у підпорядкуванні Російській православній церкві Московського Патріархату та автокефальної Православної Церкви України, що утворилась 2019 року) та католицької церкви східного обряду (УГКЦ), кожна з яких претендує на роль справжнього виразника національних інтересів українського народу, справжньої національної релігії. Це проявляється в тому числі на богословському рівні в тому, що богослови всіх трьох конфесій відстоюють тезу про те, що саме їхня церква бере свій початок від «Володимирового хрещення», тобто від Київського князя Володимира, який у 988 р. хрестив Давню Русь.

Згідно з опитуванням, проведеним у 1994 р. серед віруючих, близько 55% вважали вирі- шальним чинником конфліктів суперечки за право володіння культовими будівлями та майном; потім називалися загальна криза й поширення беззаконня, некомпетентні дії місцевих органів влади, втручання політичних партій і громадських організацій. Суто релігійні чинники в конфлікті вбачали лише 22% опитаних. У 1998 р. експертне опитування показало, що більшість українських релігієзнавців серед головних причин міжконфесійних конфліктів виділяють такі: майнові суперечки за культові споруди (88%), втручання політичних партій і громадських організацій (60%), некомпетентність місцевих органів влади (56%). Окремо експерти підкреслили величезну роль у підживленні міжрелігійних конфліктів політичного протекціонізму певній конфесії з боку органів влади. Як зазначалося в аналітичному звіті за матеріалами соціологічного дослідження в 1990 р., в умовах високої релігійності населення Західної України, міжконфесійний конфлікт стає важливим фактором у політичній боротьбі різних суспільно-політичних груп, які використовують цей конфлікт у своїх політичних цілях, а діяльність релігійних організацій незалежно від бажань їхнього керівництва політизується, тобто відбувається тісне переплетіння політичних і конфесійних інтересів.

Згідно з опитуванням Центру Разумкова, в 2019 р. причини конфліктів в українському релігійному середовищі майже відтворюють аналогічні причини на початку 1990-х рр. Зокрема, майнові чинники залишилися на першому місті (36%), політичні посіли друге місце (33%), а на третій позиції опинились особистісні чинники («церковні ієрархи жадають влади») (29%). На цьому етапі підсилення міжправославного конфлікту ключову роль вже відігравала наці- ональна ідентичність, тобто очікування з боку суспільства стосувались саме проукраїнської позиції церков. Зокрема, якщо серед вірних автокефальної Православної церкви України прихильники національної орієнтованості церкви та релігії становлять більшість (58%), серед вірних УГКЦ та УПЦ «Київського Патріархату» (яка на чолі з патріархом Філаретом відколо- лася від ПЦУ у червні 2019 року) – відносну більшість (47% і 49%, відповідно), то серед вірних УПЦ (МП) і тих, хто визначає себе як «просто православні» відносну більшість становлять противники такої точки зору (46% і 40%, відповідно).

З іншого боку, та ситуація, що склалася, несе в собі великий потенціал для відбудови демократичного та плюралістичного суспільства. Як зауважує американський соціолог релігії Хосе Казанова, «це щастя української демократії – що так багато церков, релігійних громад, і те, що помісну православну церкву не може контролювати уряд… Релігійний плюралізм в Україні є визначальним для громадського плюралізму і для демократії… Сподіваюся, що багато укра- їнців не підуть до нової церкви, і залишиться Московський патріархат. Дуже важливо, щоб так було.»

Дослухаючись до голосів громад: антропологічний вимір

У баченні можливостей розв’язання збройного конфлікту представники різних релігійних організацій є більш одностайними. Отже, запитання про можливі способи вирішення збройного конфлікту на сході України та ймовірну участь релігійних структур у цьому процесі стало чи не єдиним, що об’єднало всіх опитаних. У своїх відповідях учасники дослідження сходяться на тому, що єдиним можливим і найбільш очікуваним розв’язанням ситуації є політичне рішення, оскільки вирішити конфлікт «знизу» неможливо.

Респонденти з різних РО говорять про миротворчий потенціал церков та їхню можливу участь у процесі примирення, проте визнають, що на даному етапі досягнути значних змін лише зусиллями церкви чи іншими подібними незалежними ініціативами неможливо; релігійні структури виглядають безсилими перед лицем геополітичних ігор.

Хоча представники релігійних організацій говорять про труднощі й неможливість вирішення збройного конфлікту «знизу», вони бачать свою роль та можливості посприяти цьому процесу в окремих його сферах, а також в мирний час після підписання умовного мирного договору: «Позиція УГКЦ – спочатку встановлення справедливості, а потім займатися примиренням. У плані примирення – це можливо на мікрорівні» (респ. 4).

Респонденти наголошували на тому, що церкви можуть і мають будувати майданчик примирення, оскільки іноді вони стають єдиним безпечним простором. Головне пам’ятати про те, що релігійні спільноти «мають бути християнами, а не ставати радикалами». Зруйнувати ці спроби може акцентування на національній ідентичності, яке підриває основу для спільного переосмислення історії та витоків, на яких можна будувати майбутнє.

На думку служителів, відхід від політизації релігійних організацій має бути першим кроком, за допомогою якого релігія «очиститься» від політичного впливу й так зможе повернути більшу довіру до себе; адже вона має говорити з позиції духовності, а не вирішувати поточні (майнові) питання та питання перерозподілу ресурсів.

Чимало респондентів із різних церков та контекстів служіння, зважаючи на потребу відновити нейтральність лідерів, наголошують на очікуванні щодо ролі держави. Вони вбачають в державному представництві роль арбітра, який міг би бути третьою стороною за виникнення суперечливих питань чи конфліктів. Якщо це діятиме за принципами верховенства права та за умови нівелювання ресурсу місцевої влади, яка може надавати перевагу тим чи іншим релігійним громадам, тоді буде певна основа для довіри та автоматична деполітизація в гро- мадах. 

Ознайомитися із повною версією дослідження можна за посиланням. Підбірку цитат із дослідження було підготовлено в межах проекту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства». Проект «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства» реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини через IFA (Інститут зовнішніх відносин) у програмі фінансування ZIVIK. 

Projekt «Religiöse Gemeinden und die Überwindung der gesellschaftlichen Polaritäten in der Ukraine» unterstützt aus Mitteln des Auswärtigen Amtes durch das IFA (Institut für Auslandsbeziehungen e.V.) im Förderprogramm ZIVIK

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *