Національний круглий стіл «Віра, релігія» відбувся в Національному університеті «Острозька академія»

Шосте засідання Національного круглого столу, організованого Міністерством культури та інформаційної політики України, було присвячене темі «Віра, релігія».

Подія відбулася в славетному Національному університеті «Острозька академія», що в м. Острог на Рівненщині. Модерували дискусію Олесь Доній, ідеолог, голова Центру досліджень політичних цінностей та Ігор Козловський, релігієзнавець, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, член Правління Української асоціації релігієзнавців.

У дискусії брали участь: Віктор Єленський, релігієзнавець; Петро Кралюк, проректор Національного університету «Острозька академія»; Дмитро Горєвой, релігієзнавець, директор Центру релігійної безпеки (Львів); Віта Титаренко, релігієзнавиця, старша наукова співробітниця Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України; Георгій Коваленко, богослов, ректор Відкритого православного університету; Костянтин Сігов, філософ, директор Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА та науково-видавничого об’єднання «Дух і літера»; Олександр Саган, релігієзнавець, провідний науковий співробітник Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, віце-президент Української асоціації релігієзнавців; Тетяна Калиниченко, керівниця проєкту «Діалог у дії»; Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.

Виступаючи на Національному круглому столі, прот. Георгій Коваленко, зокрема, зазначив:

…Наша тема сьогодні «віра і релігія». Але, що таке віра? У що, насправді вірять українці? Як показати чи як побачити справжню віру? Віра з діл. Ти хочеш мені показати свою віру, покажи мені свої справи. І по твоїх справах я побачу, яка твоя віра. Тому справжня релігія і віра українців — це те, як вони живуть і що роблять із власним життям. Умовно кажучи, що або кого вони приносять в жертву на вівтарі власного життя? Що по-справжньому для них є цінним? І тоді ми побачимо, яку насправді релігію сповідують і ієрархи, і звичайні люди, які називають себе віруючими, а таких у нас 70% співгромадян…

Усі ми говоримо про єдність. Але цю єдність розуміємо абсолютно по-середньовічному. Але у єдності може бути багато вимірів. І єдність — це не обов’язково адміністративне об’єднання всіх в одну організацію. Ми вже це проходили в радянські часи. Єдність може бути у різноманітті. І єдність у діалозі. Бо саме діалог дає можливість єдності. І якщо ми, наприклад, говоримо про заповідь «Не вбий». Це не тільки про зброю і про смерть. Це, в тому числі, й про те, що конфлікти мають вирішуватися в діалозі. Це про те, що ми не застосовуємо насильства, коли вирішуємо конфліктну ситуацію. І тут дуже важливо, щоб міжрелігійні, суспільні і всі інші конфлікти вирішувалися не зброєю, не силою, а словом. І це слово має бути дійсно словом правди. Без маніпуляцій, без брехні, без мови ворожнечі…

Ми постійно чуємо про конфлікти, але давайте подивимося на соціологічне дослідження Центру Разумкова. На запитання «Які стосунки між церквами у вашому регіоні?» 60 % українців (по всій Україні) говорять, що відносини «спокійні». 14% говорять — «дружні». І лише 1,4% говорять «конфліктні». Виходить, що лише 1,4% вважають, що в них є релігійні конфлікти на місцях. Тоді де ті самі постійні конфлікти, про які нам розповідають фейк-ньюс? Так, 7,8% українців говорять, що стосунки «напружені». Але я б ще запитав, чи є «братні» стосунки між різними церквами? Бо, коли ми говоримо про відносини між віруючими людьми чи конфесіями, то маємо зрозуміти, що церкви — це не просто організації чи будівлі. Це люди. А відносини між людьми мають бути, як між братами і сестрами. І це справжня мета — щоби від спокійних стосунків ми переходили до дружніх і, врешті-решт, до братерських. Це наша справжня мета…

Гасло нашого круглого столу: «В єдності сила». Я б туди ще додав «без насильства», бо тоталітаризм має не тільки радянський чи політичний вимір. Тоталітаризм також буває релігійним. Бажання тотального контролю над своїми вірними і тотально перероблення усіх інших. І тут мені, напевно, пощастило в кінці 80-х одночасно читати Загальну декларацію прав людини і Євангеліє. Для мене вони не суперечать одне одному, бо і там і там про свободу, про повагу, про гідність. Ми вже здобули свободу вірити і захищаємо своє право вірити, але так само ми маємо захищати право людини втратити або змінити віру, право бути невіруючим. І ставлення до такої людини не має бути ставленням як до ворога чи зрадника, а як до людини, яка робить свій вибір у своєму житті. І цьому (поважати інших та інакших) так само мають навчитися релігійні спільноти. Бо Бог любить нас усіх і дає все необхідне для життя нам усім. Так само віруючі мають любити всіх, незалежно від того, чи однієї людина з нами віри і чи має вона віру взагалі. Ми всі маємо навчитися богослов’ю єдності, справжньої любові, взаємоповаги і свободи. Саме це зробить з нас суспільство нетоталітарного типу.

За матеріалами Віра, релігія | Національний круглий стіл

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *