Четвертий том «Житій святих» ієромонаха Макарія з монастиря Симонопетра 10 березня, у передпостову неділю, презентувало видавництво «Дух і Літера» спільно з Відкритим православним університетом та Фондом пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира.
«Житія» ієром. Макарія спираються на грецьку православну традицію. «Автор, — йдеться у передмові до четвертого тому видання, — виклав її лаконічно і конкретно, надаючи перевагу історичному фактажу перед властивою агіографії риторикою».
До видання ієром. Макарія увійшли цілі сонми святих — представників різних православних традицій.
О.Георгій Коваленко, ректор ВПУ
Ми сьогодні маємо можливість презентувати новий том «Житій» і порозмірковувати напередодні Великого посту про святість, про життя святих, про святих березня і квітня і святих з усього світу. Це видання є унікальним. Це переклад, який доповнений тими житіями, які мають відношення до нас. Це не просто житія святих у нашому класичному варіанті св. Димитрія (Туптала). Це життя святих вселенського православ’я з усього світу. На цьому робив наголос о. Макарій. У процесі написання цієї цієї книги він збирав і показував велич вселенського православ’я, яка потрібна і важлива для нас.
Крім того, сьогоднішня подія має на меті згадати людину, яка була науковим, богословським редактором видання, — владику Іларія Шишковського, 1969-2018). Вічна пам’ять владиці Іларію!
Митрополит Олександр (Драбинко)
Владика Іларій помер минулого року в березні. Вічна йому пам’ять…
Велике спасибі всім, хто доклав свої труди до цього видання. Це вже четвертий том. Ідея народилася і отримала благословення митрополита Володимира в листопаді місяці 2013 року, коли Костянтин Борисович (Сігов, директор видавництва «Дух і Літера» — ред.) завітав до нас у митрополію. Було прийнято рішення про створення такої серії житій святих. Ми взяли у митрополита Володимира благословення і внесли в святці імена святих, котрі спочатку були в них відсутні. Ми склали список імен, внесли його до календаря і так почали використовувати.
Спасибі, що цей том є, сподіваємося на подальшу активну співпрацю.
Бажаю тим, хто читатиме цю книгу, наслідувати життя тих, про кого читає, а нам — продовжувати свою працю, оскільки ми до неї покликані, і допомагати на зразках святості вести людей до святості.
Костянтин Сігов, директор видавництва «Дух і Літера»
Пригадую, як шість років тому ми з моїми синами та друзями були на Афоні і відвідали монастир Сімонопетра, зустрілися там із автором цих житій отцем Макарієм. За походженням він француз, захистив дисертацію в Сорбонні. Французькою мовою писав про грецьких отців церкви. Полюбив на все життя саме святих східної церкви і водночас нерозділеної традиції всієї християнської церкви І-го тисячоліття. Їздив на Афон досліджувати житія святих і так його полюбив, що там і залишився.
О. Макарій — бібліотекар свого монастиря, він показував бібліотеку, де працював Паїсій Величковський. В якийсь момент цей монастир був обителлю, де Паїсій жив зі своїми братами у Христі. О. Макарій продовжує цю традицію Паїсія Величковського — і як практик щоденного життя (ми молилися і вдень, і вночі), і як науковець.
У передмові до цієї книги Патріарх Варфоломій написав: «Житія святих» — це саме Євангеліє, втілене у повсякденному житті. Усі ці Божі люди, чоловіки і жінки, поважні старці і енергійна молодь, навіть зовсім малі діти, нехтували всім, щоб віднайти Христа. Вони крок за кроком йшли шляхом подвижництва, мучеництва, сповідання віри услід за боголюдиною Ісусом, приносячи Йому свої сповнені любові серця, як відповідь на слова писання — «дай Мені, сину Мій, своє серце» (Пр 23, 26).
Це слово Патріарха Варфоломія, звернене до кожного з нас, нагадує ключове очікування від ПЦУ. Йдеться не про кількість парафій або тих, хто ззовні визнав чи не визнав, а, перш за все, про святість. Судити про церкву можна саме за цим, дуже простим, але ґрунтовним, фундаментальним критерієм. Якщо ця церква приносить святість, якщо вона вміє свідчити про святість, про святих своєї землі і традиції по всьому світу, то й люди будуть позитивно ставитися до нашої традиції.
Всі ці чотири томи «Житій святих» (а сьогодні ми презентуємо четвертий, квітневий том) дозволяють у стислому лаконічному форматі навіть дитині прочитати про того святого, чиє ім’я він носить, і розповісти про те, яке сьогодні свято, чиї імена для нас є дорогоцінними… Думаю, ця конкретність є життям кожної родини. Саме конкретність і втіленість у житті імен святих звільняє їх від архівів, музейного формату і повертає святість у життя.
Хотів би сказати про тих святих, яких я відкрив завдяки новому тому. Великий піст закінчується 27 квітня, коли в Церкві день пам’яті свт. Мартина І, сповідника папи Римського. Гарний приклад людини, яка постраждала за віру разом з Максимом Сповідником. Дві видатні постаті VII ст., два святих нерозділеної церкви, які є дуже важливими для Константинополя, Рима та Києва.
Свт. Мартин став першим за кілька століть єпископом, якого обрали без дозволу імператора Константинополя. Коли в Латеранському храмі він зібрав собор, який засудив монофізитську єресь, його просто заарештували. З Рима його привезли в Константинополь. Від страти цього старця захистив константинопольський патріарх. Замість страти йому обрали довічне заслання. У засланні він був у Херсонесі, в Криму. Свт. Мартин, VII ст., був останнім папою-мучеником, і пам’ять його пов’язана з українською традицією.
Коли ми говоримо про події ХVII ст., добу Петра Могили, відновлення Софії Київської, про ті буремні, драматичні для України часи відновлення православної ієрархії в Києві, ми згадуємо про зв’язок із Константинополем, але не завжди пам’ятаємо про те, якою драмою могло бути буття Патріарха Константинопольського того часу. Отже, житіє ще одного старця, Парфенія. У 1639 р. він став Патріархом Константинопольським. Але на нього доніс татарський хан, що він був пов’язаний з українськими козаками. Хан вирішив, що патріарх бере участь у заколоті проти Туреччини, і він потрапив у в’язницю. «Святий з великою стійкістю переніс тортури і радів з того, що напередодні Страсного тижня на його тілі відбилися страсті Христові. У Лазареву суботу 1657 р. його повісили на очах народу. Протягом трьох днів і ночей його обличчя сяяло божественним світлом. Потім тіло св. Парфенія християни заховали на одному з островів поблизу Константинополя». Думаю, для конкретного зв’язку Києва і Константинополя нам важливо пам’ятати про такі приклади.
В останній день березня, 31-го, вшановують святу паризьку Марію Скобцову. Думаю, якщо пам’ять про це буде живою серед киян, українців, то і визнання нашої церкви не забариться.
У мене є побажання для кожного: читаючи ці книги, подумаймо, а з яким би святим я хотів би прожити цей місяць: спілкуючись, думаючи про нього, розмовляючи з ним. І ділитися своїми відкриттями місяця. Цього я хотів би побажати кожному на шляху до Пасхи.
Дарія Морозова, науковий редактор видання
Ми живемо в цікаві часи, коли важливо вивчати житія святих. Зараз Українська церква відкриває нову сторінку. Багато людей мають сумніви щодо нашої Автокефальної Церкви. На мою думку, треба поглянути назад, на свої традицію, історію, коріння, щоб зрозуміти, як нам будувати нову Церкву.
Коли ми відкриваємо доступні житія, що ми там знаходимо? Там або зовсім немає більшості українських святих, або бачимо російських чудотворців, російські світила. Наші преподобні печерські і київські князі — вони всі російські чудотворці! У Мінеї те саме.
Нас питають: що ви дали світу? Бандеру, Петлюру, Мазепу, які для нас нон-грата? І ми думаємо, що ж на це відповісти?
Маю сказати, що ми не перші опинилися в такій ситуації. У V ст. в такій же ситуації опинилася Антіохійська церква, коли в ній вирувало інтелектуальне богословське життя і визрівав Халкідонський догмат про нероздільне поєднання у Христі божественної і людської природи. Але ззовні це не було зрозумілим. Їх питали: ви дали світові Арія та Несторія, чому ми маємо вас слухати? Саме в розпал цих полемік у V ст. Феодорит Кирський робить дві речі: він створює історію церкви і пише житія сирійських святих. Це «Історія боголюбців».
І в цих дискурсах Феодорит Кирський та Іоанн Золотоуст у своїх проповідях вже не згадують про Арія як про антіохійського студента. Вони згадували Арія, як Александрійського пресвітера. Тобто вони віддали Арія своїм опонентам – александрійцям. Більше того, вони нагадали, що провідними борцями з аріанством у ІV ст. були антіохійці, які стали згодом в полеміці з аріанами провідними стовпами православ’я і захищали Нікейську ортодоксію. Це стало сильною підтримкою усієї антіохійської школи.
Цей приклад важливий не лише для Антіохії, а для всього світу, тому що завжди треба показувати, що образів святості більше, ніж один. Це численні образи раю, з якого ми вигнані і до якого є численні шляхи повернення.
В Українській Церкві теж є свої образи святості. І те, що зробили антіохійці у V ст., ми цього ще не зробили. У цьому виданні ми вперше згадуємо чимало імен, які були просто забуті. Про інших святих ми говоримо, що це не російські чудотворці, а наші випускники академії чи київські князі. Або заново відкриваємо очі на цілу низку святих, про яких раніше нічого було сказати. Окрім того, ми додаємо і вселенську традицію, бо включаємо житія, наприклад, кельтських святих та ін.
У книзі маса вражаючих житій святих — давніх і сучасних, з фотографіями. Це дуже цікава робота, якою займається величезна команда: семеро перекладачів, п’ятеро людей, які писали авторські тексти, наукових редакторів було троє, один із них – спочилий архієпископ Іларій (Шишковський).
О. Олександр Трофимлюк, ректор Київської православної богословської академії
Господь усіх нас кличе до святості. «Будьте святі, бо Я святий», — каже нам Господь. Тим самим ми розуміємо, що кожен із нас у своєму житті покликаний стати праведним, стати святим. На Божественній літургії кульмінацією є слова: «святая — святим». До причастя приступає лише той, хто є святим. І коли ми над цим задумаємось, то мимоволі устрашаємось, дивлячись на своє життя і дивлячись на те, ким би нас хотів бачити Господь Бог.
Тому святість — це не є щось віддалене, це не є якийсь примарний уявний стан, а це той стан, у якому ми всі мали б перебувати. Більше того, християни перших часів називали один одного святими.
Тому Православна Церква, канонізуючи того чи іншого святого, показує певний зразок, як нам потрібно жити, щоб досягнути цієї святості. Тому що насправді святих є неймовірна кількість. Ми маємо лише невеличку частинку, яка міститься в одному з томів «Житій святих».
Кожен святий, який є під тим чи іншим числом, є для нас великим прикладом. Тому що мета житій, які зібрані в цій книзі, була одна — обожнення. Але шляхи в кожного були різні.
І ми з вами маємо різні професії та завдання, але чим би ми не займалися, ми маємо прагнути своєї небесної вітчизни. Тому «Житія святих» можна назвати дороговказом до нашої домівки, як нам потрібно жити тут, щоб ми могли увійти у вічність і бути з Богом.
Грецька традиція житій святих — це синаксарна традиція. Наша традиція має більш билинний стиль. Грецький стиль є більш сухим, прямішим. Але в цьому своя цінність, тому що він призначений для читання за богослужінням.
Треба зробити повний Синаксар, місяцеслов, який би вміщав святих усіх помісних православних церков. І, звичайно, ця книга буде великою допоміжною базою для того, щоб сформувати перелік імен цих святих.
О.Богдан Огульчанський, науковий редактор видання
Якщо говорити про життя святих, нам важливо зрозуміти, як нам у ХХІ ст. бути причетними до цих святих. Є різні традиції: грецька, коли читається Синаксар; давня, слов’янська, яка збереглася у сучасних монастирях, коли за трапезою читаються житія Димитрія Ростовського.
Для нас у ХХІ ст. ці книжки виглядають трохи незвично через свій билинний стиль. І якщо ми ставимо за завдання знайти якусь біографічну основу, не завжди ідеально виходить. Зокрема, йдеться про чудеса.
Що стосується особливостей, які важливі для нас. По-перше, іноді ми не завжди розуміємо, що святість виникає серед буденного звичайного, простого життя. Цінність цих житій у тому, що тут багато грецьких святих, причому останніх віків. Грецію ми сприймаємо як класичну Європу, хоча такою вона стала дуже недавно. До 1921-го року там були досить суворі змагання за ідентичність, коли греки реально претендували на велику частину Анатолії. Внаслідок протистояння мільйони греків залишили свою батьківщину. Для Греції частими є епізоди, коли людина жила собі, раптом стикнулася з турецькою владою і для неї постало питання: або ти християнин, а бо ти гинеш, і гинеш часто з муками. І звичайні люди потрапляли раптом в ситуацію сповідництва. І таких прикладів багато.
По-друге, Грузія. Ця країна також являє собою християнську велич, велич віри. Інколи задумуєшся, чому у країні, де багато святих, не живуть благополучно матеріально? Це інше бачення світу: це та культура, той світ, в якому є щось, що абсолютно не вимірюється економічним благополуччям чи зовнішнім спокійним життям. В цьому цінність і Греції, і Грузії, коли люди відчувають святих своїми близькими, рідними, які перебувають з ними поруч.
Для Української церкви є великим питання канонізації святих, подвижників, які не належали до Російської, до Зарубіжної церкви. Багато питань і для календарної комісії, і для наших творчих зусиль у самій Церкві. Святі люди з «Житій» є й будуть із нами. Але коли ми зможемо шанувати їх відкрито, то будемо ще більше відчувати радість і причетність до вічнозеленого дерева Церкви.
***
Творчий колектив, що готував український переклад Синаксаря, доповнив і уточнив це видання. Спеціально для цієї книги було укладено цілу низку житій – передусім, тих святих, які жили і творили в Україні. За допомогою спеціалістів-істориків були переписані наново житія Києво-Печерських преподобних. У цей том увійшли й нові цікаві відомості про окремих православних святих різних країн від Британії до Грузії.
Замовити четвертий, квітневий, том «Житій святих» можна у видавництві «Дух і Літера».