Як по-сучасному звучить мова церкви? Передмова до українського транслітерування церковнослов’янських текстів

Транслітерований до сучасної української фонетики варіант богослужбових текстів видав священик Андрій Пономаренко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Священик з Дніпровщини транслітерував українською «Літургію», «Всенічну» та «Молитвослов»

Подаємо Передмову до видання транслітерованих богослужбових книг.

ПЕРЕДМОВА

Мабуть, мало можна зустріти людей, які, хоча б віддалено, не знали, що богослужіння в православних церквах слов’янських народів ведеться мовою церковнослов’янською. Це мова, яка сьогодні використовується лише як богослужбова. Вона виникла на базі староцерковнослов’янської мови під впливом живих (розмовних) слов’янських мов.

Кожна слов’янська церква вимовляє богослужбовий текст по-своєму, тож існують різні національні варіанти вимови церковнослов’янської мови (або ізводи). Ось як, наприклад, можна записати транслітерацію різних ізводів одного й того ж богослужбового тексту:

церковнослов’янський текст – трbцэ трист7ую пэ1снь припэва1юще

болгарський ізвод –  Тройце трісвятую песн пріпеваюште;

сербський – Троїце трисв’ятую п’єсн прип’єваюшче;

словацький – Тройці трісв’ятую пісн пріпіваюшче;

київський (український) – Тройці трисвятую піснь припівающе;

московський (російський) – Троіце трисвятую пєснь пріпєвающе.

На жаль, зараз ми не можемо достеменно визначити, навіть маючи давні богослужбові рукописи та стародруки, як саме звучала церковнослов’янсько мова в Київській митрополії до XVIII століття, відколи почалася цілеспрямована політика запровадження в церкві єдиних імперських стандартів. Тим не менше, прочитання церковнослов’янської мови з певним наближенням до сучасної української мови є цілком природнім.

Сьогодні українська вимова богослужбових текстів використовується в літургічній практиці кількох західних єпархій Української православної церкви, у Перемишльській єпархії Польської православної церкви, вірними якої є українці-лемки, та частково в Українській греко-католицькій церкві (в УГКЦ богослужіння провадиться переважно українською мовою). Така обмеженість використання української редакції церковнослов’янської мови є результатом імперських та радянських часів в історії нашого народу і його церкви. Природнім видається, що така ситуація не може бути постійною і повинна змінитися.

Готуючи до видання «Послідування всенічного бдіння» та «Послідування Божественної літургії святителя Іоанна Златоустого», ми ставили за мету створити методичний посібник для священнослужителів, читців і кожного, хто бажає засвоїти українську вимову богослужбових і інших молитвословій, записаних церковнослов’янською мовою.

Для передачі письма було використано транслітерацію. Транслітерування — це передача тексту, написаного однiєю абеткою, лiтерами iншої; це не переклад, а вiдтворення iншої мови зi збереженням її неповторних особливостей, тобто запис церковнослов’янського тексту літерами сучасного українського алфавіту за фонетичним принципом («як чується — так пишеться»).

Зазначимо, що практика ведення служби церковнослов’янською мовою «київським ізводом» для тих, хто є поціновувачем батьківської культури та носієм рідної мови, одночасно стає і подарунком, і певним викликом до особистого досвіду сприйняття  богослужіння.  

Але на практиці спроби транслітерування викликають труднощі, пов’язані з усталеним досвідом служби «московським ізводом». Частина дискусійних питань обумовлена тим, що ми маємо у користуванні тексти, які були, по-перше, неодноразово свідомо редаговані з метою наближення до «великоросского наречия»;  по-друге, ці тексти з плином часу увібрали в себе деякі помилки. Такі помилки — наслідок тиражування тексту, писаного штучною, створеною зі спеціальною метою мовою, якою насправді і є церковнослов’янська.

Інша частина випадків транслітерації, які викликають непорозуміння, інколи навіть несприйняття — незвичне для україномовних сучасників звучання деяких церковнослов’янських слів. Наприклад, звернення «Тебí, Го́споди», замість «Тєбє́» (московський ізвод), або «Тобі», як у сучасній українській. У цьому випадку варіант вимови «Тебí» є більш давньою вимовою для розмовної української, і більш наближеним до церковнослов’янської в українській вимові.

На підтвердження згадаємо, як росiйський письменник О. Сумароков (1717–1777)  в однiй зi своїх статей скаржився на те, що українцi начебто псують росiйську вимову: «…потому, что все школы ими (українцями) были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко… «теби» (свiдчення того, що «ять» українцi вимовляли як i ), «мья» (пiдтвердження вживання апострофа пiсля губних) и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили… малороссиянцы вместо «Тебе, Господи» – «Теби, Господы» и вместо «Господи, помилуй» поют… «Господы, помылуй» и так даляе».

До речі, «Тебí, Го́споди» так само транслітерується і в «словацькому ізводі» — «Tebí, Hóspodі». (BOŽSKÁ LITURGIA SV. JÁNA ZLATOÚSTEHO slovensky a cirkevnoslovansky (v prepise do latinky)).

Загалом же проблемних питань у транслітеруванні церковнослов’янських текстів залишається чимало. Усі ці чинники й викликали потребу вироблення й обґрунтування основних правил української транслітерації, використаних у «Послідуванні…».

Автор-упорядник — протоієрей Андрій Пономаренко

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *