Католицька традиція миробудування: витоки, ґенеза та перспективи

Роман Завійський, 
доктор філософії та богослов’я,
президент української філії Європейської Асоціації Католицького Богослов’я

Протягом десятиліть Католицька Церква виступала посередником у перемовинах на різних рівнях із залученням урядів та неурядових рухів, які відстоюють права людини, демократію та мир.  Завдяки своїм історичним  зв’язкам із громадами, інституційним зв’язкам з урядами та глобальним дипломатичним статусом, Католицька Церква має унікальний потенціал, щоб допомогти низовим активістам та миротворцям просувати мир у глобальному масштабі, підтримувати рухи влади, мирні процеси та зусилля з попередження конфліктів у всьому світі, будуючи стратегічні та тактичні мости між низовими ненасильницькими рухами та учасниками миробудування^[1]Термін миробудування (peacebuilding) увійшов у широкий вжиток у 1992 році, коли Бутрос Бутрос-Галі, Генеральний … Continue reading.

У контексті участі Католицької Церкви у процесах миротворення, проаналізуємо корпус документів, що розкривають тему миру, розглянемо три рівні побудови і підтримки миру в католицтві та, на завершення, продемонструємо еволюцію вчення Католицької церкви про миробудування з найсучаснішими трендами.

Імператив миротворення Нагірної проповіді Ісуса Христа, – носія миру та соціальної справедливості, разом із надбаннями святоотцівської традиції, Католицька церква наприкінці ХІХ століття консолідувала в систематичний корпус думок, який називають «католицьким соціальним вченням»^[2]Див. Robert J. Schreiter, ‘Future Directions in Catholic Peacebuilding,’ в  Peacebuilding: Catholic Theology, Ethics, and Praxis, eds. Robert J. Schreiter, R. Scott Appleby, and Gerard … Continue reading, воно оформлене та зведене в збірник «Компендіум соціальної доктрини Церкви» ^[3]Папська Рада «Справедливість і Мир», Pontifical Council for Justice and Peace, Compendium of the Social Doctrine of the Church (Manila: Catholic Bishops Council of the … Continue reading, укладений на прохання святого Папи Івана Павла ІІ^[4]В енцикліці Sollicitudo rei socialis (1987) Папа зазначав: “Соціальна доктрина Церкви – це не «третій шлях» між … Continue reading і в якому дається стислий, але повний огляд соціального вчення Католицької церкви. Ідеї цього документа поділяють також інші Церкви, церковні спільноти, релігії та люди доброї волі, що міркують про цілісний розвиток людства. Компендіум має на меті підтримувати та заохочувати активізм християн у соціальній сфері, зокрема мирян, котрим ця сфера і належить. Зміна соціальних реалій та культурних ландшафтів людства постійно вимагає нових міркувань над розглянутими темами, аби тлумачити нові знаки часу, – тож корпус документів та енциклік постійно зростає.

Проблематика миру в католицькій традиції соціального вчення сягає першої соціальної енцикліки Rerum novarum^[5]Енцикліка Папи Лева ХІІІ Rerum Novarum (Нові речі) укр. пер. Лев XIII закликав звернути увагу на соціальні проблеми … Continue reading (1891) Папи Лева ХІІІ, проте енцикліку Івана XXIII Pacem in terris^[6]Giovanni XXIII. Pacem in terris. Città del Vaticano: Libreria Editrice Vaticana, 1963. (Мир на Землі) (1963), яка стала відповіддю на Карибську кризу 1962 року, вважають основоположним документом Католицької церкви у питаннях миру та війни. Взаємини в трикутнику Вашингтон–Гавана–Москва розвивались у такій кризі, що ділили світ на два блоки – НАТО та ОВД (країни Варшавського договору), схоже як на сьогодні  – НАТО та РФ з її ОДКБ сателітами (Организация договора коллективной безопасности). Таємне розміщення радянських ядерних ракет на Кубі та американських ядерних ракет в Італії і Туреччині, зведення у 1961 р. Берлінського муру призвели до конфронтації та апогею погроз між лідерами Микитою Хрущовим та Джоном Кеннеді. У Карибському регіоні зіткнулися дві наддержави, СРСР та США, готові до початку третьої світової війни. В апогеї Карибської кризи жовтня 1962 р. Іван XXIII звернувся до лідерів США та СРСР із закликом^[7]Саме в ніч з 24 на 25 жовтня 1962 р. занепокоєний Анджело Джузеппе Ронкаллі, Папа Іван XXIII, ходив в роздумах між … Continue reading до миру, це звернення вже через кілька годин було донесено до посольства США при Святому Престолі та дипломатам СРСР, акредитованим при уряді Італії.

«Церква, – казав Папа, – не любить нічого, крім миру та братерства серед людей, і тому невтомно працює, щоб ці цілі могли бути реалізовані. В зв’язку з цим ми нагадуємо про серйозність обов’язків тих, хто бере на себе відповідальність за владу… З сумлінням послухайте заклики, що лунають з усіх куточків Землі, від невинних дітей до людей похилого віку, від окремих людей до громад, які закликають: мир, мир! … Ми благаємо всіх правителів, які не залишаються байдужими до цього волання людства. Нехай вони роблять все можливе, щоб врятувати мир; таким чином, вони уникнуть жахів світової війни, страшних наслідків якої ніхто не може передбачити»^[8]Juan XXIII. Radiomensaje de Su Santidad Juan XXIII por la paz y fraternidad entre los hombres, Jueves 25 de octubre de 1962.. Після деескалації кризи, Папа розпочав працю над розробкою енцикліки Pacem in terris (1963) і успішно влаштував у лютому 1963 року звільнення^[9]Найкраще дослідження: Schelkens, Karim, ‘Vatican Diplomacy аfter the Cuban Missile Crisis: New Light on the Release of Josyf Slipyj’ в The Catholic Historical Review, … Continue reading українського митрополита Йосифа Сліпого з 18-літнього ув’язнення в Сибіру. Зрештою, у березні 1963 року Папа провів широко розрекламовану аудієнцію з дочкою і зятем Хрущова, редактором радянських «Известий». Іван XXIII ввійшов в історію як «Папа Миру» та був канонізований Папою Франциском в 2014 році.

Жодна попередня енцикліка не викликала такого інтересу та прийняття не католиками як Pacem in Terris. Однією з причин такого сприйняття була сама особа Івана XXIII. Коли політологиня Ганна Арендт, одна з найважливіших мислительок ХХ століття, пізніше написала свою працю про нього, назвала Папу «християнин на престолі св. Петра»^[10]Пор. Hannah Arendt, Men in Dark Times (New York: Harcourt, Brace & World Harvest Book), 1968, 57-89, що звучить як оксиморон. Іншими причинами були: відчайдушний вхід понтифіка в еру «прав людини»^[11]Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила «Загальну декларацію прав людини»., утвердження основних прав і свобод, які попередні понтифіки в кращому випадку мінімізовували. Енцикліка Pacem in Terris побачила світ за два з половиною роки до того, як ІІ Ватиканський Собор^[12]Найповніша історія Собору в History of Vatican II, ed. Giuseppe Alberigo and Joseph A.Komonchak, 5 vols. (New York, 1995–2006)., не без затримок, оприлюднив Dignitatis Humanae, декларацію про релігійну свободу, тобто про право особи і об’єднань на громадську і громадянську свободу в питаннях релігії. Пій XII, попередник Івана XXIII, хоч і видав різні короткі енцикліки, в яких закликав до миру, або протестував проти комуністичних переслідувань і диктатури, проте основні розлогі енцикліки його понтифікату — такі як Mystici Corporis Christi, Divino Afflante Spiritu, Mediator Dei та Humani Generis — були зосереджені на питаннях католицької доктрини, канонічного права, еклезіології, тлумачення Святого Письма, літургіки та віровчительства. Вперше в історії католицтва саме енцикліка Pacem in Terris була адресована не лише єпископам, духовенству та вірним, а й «всім людям доброї волі», що стало невід’ємною традицією.

В енцикліці Pacem in Terris мало уваги присвячено питанням холодної війни чи ядерної зброї, які стимулювали появу самої енцикліки, або іншим темам, пов’язаним з католицьким вченням про війну та мир. Іван XXIII натомість пропонує структуру миру, побудовану на «визнанні, повазі та захисті» прав людини. Таким чином, він визначив порядок денний участі Католицької церкви у глобальних соціополітичних процесах на десятиліття вперед. У лютому 1965 року понад 2000 державних діячів, активістів миру та вчених з’їхалися  в Організацію Об’єднаних Націй, щоб відкрити однойменну з енциклікою конференцію Pacem in Terris. Серед учасників та доповідачів були У Тан, генеральний секретар ООН і низка лідерів Європи, Азії та Африки, чиї імена тоді були відомі так само, як імена Бориса Джонсона, матері Терези та Нельсона Мандели – сьогодні. Роботу конференції висвітлювали сотні журналістів. «Папа Іван XXIII, — зауважили на відкритті, — відправляє ядерну зброю, колоніалізм, расизм, націоналізм і неконституційні режими на смітник історії»^[13]Див. Edward Reed, ed., Peace on Earth: Pacem in Terris: The Proceedings of an International Convocation on the Requirements of Peace, sponsored by the Center for the Study of Democratic … Continue reading. Він стверджує немодну доктрину про те, що «той самий моральний закон, який регулює взаємини між окремими людьми, служить також для регулювання взаємин між політичними націями»^[14]Там само, 1..

Найвпливовіші протестантські теологи ХХ століття Пауль Тілліх та Рейнхольд Нібур^[15]Рейнхольд Нібур був чи не найвпливовішим американським теологом тієї епохи, котрий, не без впливу марксизму, … Continue reading позитивно оцінювали енцикліку. У своєму виступі під час конференції Тілліх, який постраждав від нацизму, ґречно назвав енцикліку «важливою подією в історії релігійної та політичної думки»^[16]Але він поставив під сумнів деякі її основні положення та вказав на протиріччя. Папа звернувся до «людей … Continue reading.

Від 1968 року, 1-го січня – Всесвітній день миру. Папа Павло VI, наступник Івана XXIII започаткував цю традицію^[17]У першому зверненні з нагоди Дня миру Павло VI сказав: «Я прагнув би, щоб кожного року це відзначення як добрий … Continue reading та зробив хоругвою свого понтифікату ідею про те, що «розвиток – це нова назва миру», тобто стабільність, безпека, пошана людської гідності є передумовами та синонімами миробудівництва.  З нагоди Всесвітнього дня миру Папа Павло VI виголосив 11 послань; Іван Павло ІІ – 27; Бенедикт ХVI – 8. Кожен документ Католицької церкви, що стосується миробудівництва, починаючи від Pacem in Terris Івана XXIII, через Populorum Progressio Павла VI, пастирську конституцію про Церкву в сучасному світі Gaudium et Spes ІІ Ватиканського Собору, Sollicitudo rei socialis Іванa Павла ІІ, Caritas in Veritate Бенедиктa ХVI  і до послань єпископів США The Challenge of Peace та The Harvest of Justice іs Sown in Peace, поступово торує шлях до практики ненасильства.

Папа Франциск, підсумовуючи здобутки миробудівництва своїх попередників,  підкреслює, що в католицькій традиції практика ненасильницького спротиву є чи не єдиним шляхом миробудівництва. У Посланні^[18]Див. Message оf His Holiness Pope Francis for the Celebration of the Fiftieth World Day of Peace, 1 January 2017. У вступі Франциск зазначає: «Це п’ятдесяте … Continue reading з нагоди Всесвітнього дня миру 2017 року Франциск сформулював свій меседж світові, який полягає в тому, що ненасилля — це стиль політики задля миру. Папа робить ненасильство центральною темою та висвітлює її з різних перспектив. Він намагається повернутися до біблійних, патристичних і літургійних підвалин практики ненасильства, як наріжних каменів миробудування. Особливої уваги заслуговує те, що в цьому Посланні є згадка про Східну Європу та падіння комуністичних режимів, що відбулося шляхом мирних протестів: «Особливо впливовим було служіння і вчення святого Івана Павла ІІ. Розмірковуючи про події 1989 року у своїй енцикліці Centesimus Annus 1991 року, мій попередник підкреслив той факт, що епохальні зміни в житті людей, націй і держав відбулися ‘за допомогою мирного протесту, використовуючи лише зброю істини та справедливості’»^[19]Там само..

Знаково, що папа Франциск не використовує теорію природного права як основу вчення Церкви про війну і мир, натомість, він прямує до Євангелій. Подібно до того, як повернення до джерел в рамках nouvelle théologie таких богословських архітекторів «нового богослов’я» як Марі Домінік Шеню, Луї Бує, Жан Данілу, Анрі де Любак, Ів Конгар, Карл Ранер та Йозеф Рацінгер  сприяло відродженню католицького богослов’я, поверненню до біблійно-патристичних підвалин, відходу від нео-схоластики та врешті надихнуло документи ІІ Ватиканського Собору, так і Франциск по-новому повертається до джерел. «Бути справжніми послідовниками Ісуса сьогодні, – каже він, – також включає прийняти його вчення про ненасилля»^[20]Там само.. В пантеон своїх іконічних миротворців Франциск вводить практиків ненасилля: Махатму Ганді, його послідовника Абдула Гаффар-хана, Мартіна Лютера Кінга та Лейму Гбові, активістку ненасильницької боротьби за безпеку та права жінок, лауреатку Нобелівської премії миру з Ліберії^[21]Там само..

«У той час, як минуле століття зазнало спустошення двох світових воєн, загрозу ядерної війни та безліч інших конфліктів, сьогодні, — зазначає Франциск, — на жаль, ми опиняємося у жахливій світовій війні, яка ведеться по частинах… У будь-якому випадку, ми знаємо, що це ‘подрібнене’ насильство, різного роду та рівня, завдає великих страждань: війни в різних країнах і континентах; тероризм, організована злочинність та непередбачені акти насильства; зловживання, яких зазнали мігранти та жертви торгівлі людьми і руйнування навколишнього середовища»^[22]Там само.. Останнє стало предметом резонансної енцикліки папи Франциска Laudato si з 2015 року, присвяченої проблемам екології та захисту навколишнього середовища.

В сьогоденні Католицька церква здійснює процеси миробудівництва на трьох рівнях. Перший рівень — глобальний, міжнародний. Існує кілька переваг, котрі дозволяють католицтву ефективно підтримувати миробудування на всецерковному рівні. По-перше, католицтво є найстаршою в світі дипломатичною структурою та бюрократією, котра досі інституційно функціонує вже близько півтори тисячі років (з часу Папи Григорія Великого). Ця історична тяглість забезпечує дипломатичні відносини офіційного рівня з майже усіма країнами світу. По-друге, Католицька церква має унікальну ідентичність в дипломатичному сенсі, яку часто ні журналісти, ні політики не вловлюють. Дипломатичні відносини Ватикану з іншими державами в строгому сенсі не є урядовими, тобто не є відносинами між урядом конкретної країни і Ватиканом, а радше між урядом конкретної країни та Святим Престолом (Sancta Sedes). Тобто усі дипломатичні відносини встановлюються урядами не з державою Ватикан, а зі Святим Престолом. В такий спосіб Католицька церква підкреслює духовний авторитет і суверенітет Святого Престолу, визнаний в міжнародному праві як суверенний суб’єкт (persona sui juris), який не залежить від наявності суверенної території.  Тому Ватикан не є самостійною державою, а суверенною територією Святого Престолу, який володіє власною допоміжною територією, містом-державою Ватикан, де сувереном є папа Римський з повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади. По-третє, на відміну від православ’я та протестантизму, католицтво, не без викликів звісно, має високий ступінь централізації, що дає можливість уніфікувати візію миробудування Церкви в усіх частинах світу. 

Другий рівень — національний. Майже у кожній країні світу проживають католики, яких налічується понад 1,2 мільярда. Хоча вони зосереджені переважно в Америці (524 мільйони) та Європі (286 мільйонів), їх кількість зростає на глобальному Півдні, в Африці (135 мільйонів), Азії (120 мільйонів), Океанії (8 мільйонів) та на Близькому Сході (3 мільйони). Як працюють католицькі миробудівні ініціативи? Немає універсальної моделі; кожна конкретна ситуація вимагає власної діагностики та контекстуальних відповідей. В ідеалі, однак, підхід католицького миротворця до трансформації конфлікту спирається на сильні сторони католицизму як світогляду та інституційні здобутки – миробудування є екуменічним і міжрелігійним за своєю орієнтацією. У деяких традиційно католицьких країнах, охоплених війною, таких як Колумбія чи Філіппіни, католицизм пронизує всі сегменти суспільства: політичні еліти, інтелігенцію, військових, журналістів, солдатів-повстанців і жертв конфліктів. Локальні єпископські конференції та активісти в багатьох країнах реалізують загальноцерковний потенціал і локальні миробудівні ініціативи. Католицькі спільноти на місцях допомагають активістам та миротворцям підтримувати зусилля з попередження конфліктів і просувати мир у національних масштабах.

Третій рівень — це спільноти та плеяда організацій всередині Церкви, які бачать своєю пріоритетною місією розбудову та підтримку миру. Провідні католицькі спільноти з цією місією включають Pax Christi International^[23]Pax Christi International – католицький рух за мир, що пропагує ненасилля, як спосіб побудови миру в сьогоденні, тісно … Continue reading, Catholic Relief Services, мережу Caritas Internationalis^[24]У одному лише довіднику Caritas перелічено понад 120 організацій, що працюють по всьому світі у вирішенні … Continue reading, спільноту св. Еджідіо Sant’Egidio, Apostolat Militaire International^[25]AMI була заснована в Сантьяго-де-Компостела в Іспанії в 1965 році католицькими військовослужбовцями з 10 країн. … Continue reading та Catholic Peacebuilding Network, католицьку мережу миробудування. Сюди можна залічити також папську раду Справедливість і мир (тепер входить до складу Дикастерії сприяння цілісному людському розвитку).

Католицька традиція миробудування з часу енцикліки Pacem in terris (1963), а особливо за останні десятиліття суттєво еволюціонувала. Можна відстежити такі тренди:

1) Відбулося зміщення акцентів від класичної теорії справедливої війни^[26]Теорія справедливої війни стала дуже розлогою, але традиційно поділяється на два блоки: jus ad bellum (вступати у … Continue reading, що сягає корінням св. Августина, від етики миру та війни, до розбудови миру через ненасильницьку практику. 

2) З часу Populorum Progressio Павла VI розвиток – це нова назва миру, тобто неможливо ефективно будувати мир в контекстах де бідність, голод і злочинність стимулюють конфлікти, оскільки є прямий зв’язок між безпекою, розвитком та миробудуванням, які не можуть бути ізольованими процесами.

3) Складність глобальних конфліктів і, як окреслює папа Франциск, ‘подрібнене’ насильство: глобальний тероризм, організована злочинність, торгівля людьми, некероване надрокористування, і як наслідок руйнування екосистеми планети, чітко демонструють, що немає миротворців по інерції. Попри те, що Христос сказав у Нагірній проповіді «блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мат. 5:9), сама по собі християнська тотожність і практика не робить християн миротворцями. Священники, єпископи та миряни потребують додаткових експертних знань, навичок, компетенцій та практики. Очевидно, що духовна орієнтація є основою миробудування, але це не вичерпує профіль миротворця в сьогоденні. Це ж стосується служіння військових, в’язничних та медичних капеланів.

4) Стратегічне миробудування – це комплексний підхід до трансформації конфліктів, який аналізує та взаємодіє з мирним процесом до, під час і після насильства^[27]Див. Schirch, Lisa. The Little Book of Strategic Peacebuilding Intercourse, PA: Good Books. 2004.. Стратегічне миробудування  включає кластер паралельних, додаткових і взаємопов’язаних процесів: суспільна діагностика, раннє запобігання конфліктам, освітянство, превентивна конфліктологія, медіація, перехідне правосуддя та побудова інституцій. Стратегічне миробудування за своєю суттю є екуменічним, міжрелігійним і відкритим до світу.

5) Зростаюча роль жінок у процесах миробудування. Жінкам характерна багатоіпостасність, бо вони – матері, дружини, сестри та доньки тих, хто по обидва боки конфліктів. Лідерство та практика ненасилля виявилися дуже ефективними в багатьох гарячих точках світу Африки, Латинської Америки та Азії, де домінантними були релігійні спільноти жінок-католичок. Жінки ефективно брали участь у процесах миробудування^[28]Про це вже існує чималий масив літератури, зокрема я рекомендую ознайомитися із книгами Кatherine Marshall, зокрема … Continue reading.

6) Миробудування включає сферу економіки. Цей зв’язок був присутній у католицькій соціальній традиції з часів Rerum novarum. Лев XIII закликав звернути увагу на соціальні проблеми індустріалізації не лише тому, що вони принижують людську гідність, але й тому, що в них лежали зерна соціальної нестабільності та насильства. Внутрішній зв’язок між миробудуванням та економікою присутній в енцикліці Mater et magistra (Іван XXIII, 1961), соборовому  Gaudium et spes, (1965) та Populorum progressio (Павло VI, 1967) і особливо у двох енцикліках Івана Павла ІІ, Sollicitudo rei socialis (1987) і Centesimus annus (1991). Проте кульмінацією висловлених Іваном Павлом II ідей став його апостольський лист до підготовки ювілейного 2000 року, Tertio millennia adveniente (1994).

Зустріч Івана Павла ІІ з суперзіркою легендарного ірландського рок-гурту U2 Боно у 1999 році у Кастель-Гандольфо стала іконічним символом міжнародного руху зі скасування боргів країнам третього світу та апогеєм участі Католицької церкви в цій глобальній мережі, починаючи з 1980-х років^[29]Найкраща студія з історії міжнародного руху зі скасування боргів країнам третього світу та участі … Continue reading. Заголовок британської газети «Ґардіан» (The Guardian) пролунав на увесь світ з чітким і лаконічним меседжем: «Pope and pop»^[30]«Ви чудовий шоумен, а також велика свята людина», — сказав Боно Івану Павлу II, знявши свої рожеві затемнені … Continue reading закликають скасувати борги бідних країн. За 100 днів до третього тисячоліття Іван Павло ІІ привітав делегатів руху Ювілей 2000, коаліції з більш ніж 90-ма організаціями світу, які лобіювали зусилля зі списання понад 200 мільярдів доларів, заборгованих 52-ма збіднілими країнами^[31]Там само. Списання боргів країн, що розвиваються, може врятувати життя 7 мільйонам африканських дітей щороку … Continue reading. Папа сказав делегатам, що «людська особистість є найціннішим ресурсом будь-якої національної чи будь-якої економіки». Відтак Боно промовив: «Його Святість погодився попросити лідерів країн, що розвиваються знову зібратися з питання списання боргу в рамках святкування тисячоліття. Це дуже сміливий крок з його боку, і його повсякденна сміливість мене просто вражає. На схилі літ, із немочами, він ще й погодився «тусуватися» з компанією поп-зірок. Хто би міг відмовити цьому чоловікові?»^[32]Там само. Номінант Нобелівської премії миру, Боб Гелдоф, Людина світу, за видатний внесок у підтримку … Continue reading Співак закликав Тоні Блера зробити заяву про списання боргу зі сцени Millennium Dome.

Міжнародний рух набрав обертів у 1990 році, коли Всеафриканська Рада Церков закликала до Ювілейного року скасувати борги Африки^[33]Африканські та латиноамериканські єпископи суголосно закликали до скасування боргів. Див, Bishop Medardo Joseph Mazombwe, … Continue reading. У 1996 році спільні англікансько-католицькі зусилля відновилися у Великобританії. Імпульс поширювався глобально, в геометричній прогресії^[34]Див. Donnelly Е. ‘Making the Case for Jubilee: The Catholic Church and the Poor-Country Debt Movement,’ в Dealing Fairly with Developing Country Debt, ed. Christian Barry, Barry Herman, and … Continue reading. Проте внесок Католицької церкви у глобальні зусилля щодо погашення боргів країнам третього світу загалом, і спадщина Івана Павла ІІ зокрема, залишаються невідомими навіть пересічним католикам.

В  Tertio millennio adveniente (1994), Іван Павло II закликає: «Християнам доведеться підняти свій голос від імені всіх злидарів світу, пропонуючи Ювілей як відповідний час для роздумів, серед іншого, до істотного скорочення, якщо не повного скасування, міжнародного боргу, який серйозно загрожує майбутньому багатьох країн»^[35]Див. Tertio millennio adveniente, no. 51.. Tertio millennio adveniente (1994) ставить питання про скасування боргу в біблійні (звичаї ювілею в книгах Левит 25 і Второзаконня 15) та літургійні рамки, через покаяння, навернення і милосердя, рухаючись від хрещення до євхаристії через постійну практику іспиту сумління. Підготовку до 2000 року Іван Павло II називає  «герменевтичним ключем мого понтифікату»^[36]Див. Tertio millennio adveniente, no. 23.. У цій шестирічній програмі перші три роки є часом іспиту сумління — підготовчою практикою до примирення. Наступні три роки структуровані у тринітарному та сакраментальному ключі: перший рік (1997) присвячений Ісусу Христу-ювіляру, а також хрещенню^[37]Див. Tertio millennio adveniente, no. 40-41.; другий рік (1998) — рік Святого Духа та миропомазання, що відкриває харизми на служіння^[38]Див. Tertio millennio adveniente, no. 45.; третій рік – це рік Бога Отця і таїнства покаяння^[39]Див. Tertio millennio adveniente, no. 50., подорожі до Батька через Христа-Відкупителя. Ці шість років підготовки досягають кульмінації в 2000 році, в рік Ювілею, – рік Євхаристії, подяки та радості. Такі глибоко богословські міркування святого Папи з його лідерством та глобальною мережею лобістів перед Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, дали рясні плоди у сфері глобальної економіки в пост-ювілейне десятиліття, – станом на 2015 рік 36-ти найбіднішим країнам світу списали міжнародні борги на понад 130 мільярдів доларів^[40]Див детальніше в: Lysaught M. ‘Roman Catholic Teaching on International Debt: Toward a new methodology for Catholic social ethics and moral theology’ в Journal of Moral Theology. … Continue reading.

Рекомендована література

«Компендіум соціальної доктрини Церкви»

Hawksley, Theodora, Peacebuilding and Catholic Social Teaching (Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 2020)

Choosing Peace. The Catholic Church Returns to Gospel Nonviolence. Edited by Marie Dennis. Maryknoll: Orbis Books, 2018

Peacebuilding: Catholic Theology, Ethics, and Praxis, eds. Robert J. Schreiter, R. Scott Appleby, and Gerard F. Powers (Maryknoll, New York: OrbisBooks, 2010)