Перехідне правосуддя (Transitional Justice) (далі – ПП) – політико-правова концепція, яка визначає дії, правові, політичні, гуманітарні, управлінські кроки для суспільства, держави для виходу із ситуації збройного конфлікту, ліквідації його наслідків, усуненням масових порушень прав людини, відновлення справедливого суспільства в поставторитарних режимах. Сьогодні перехідне правосуддя, апробоване у понад 40 пост-конфліктних країнах, визначається щонайменше у 12 документах ООН та ЄС, застосовується до різних конфліктних, постконфліктних ситуацій.
Загальні напрями ПП у міжнародно-правових документах сформовано відповідно до 4 складових напрямів:
- Ефективне розслідування, Кримінальне переслідування (Criminal prosecutions) винних у вчиненні воєнних злочинів та грубих порушень прав людини.
- Компенсації, відшкодування (Reparations) збитків жертвам конфлікту за спричинену їм фізичну та психічну шкоду, відновлення порушених прав, надання їм медичної та психологічної допомоги, юридичних та соціальних послуг.
- Право на правду, де правда (істина) розуміється (Truth-telling) як об’єктивна та неупереджена документальна реконструкція подій, розсекречення архівів та політика відновлення історичної правди.
- Інституційні реформи (Institutional reforms), які можуть виступити в якості гарантії неповторення конфлікту: очищення органів влади (люстрація), реформа сектору безпеки, правоохоронних органів, судового сектору, секторів освіти та ЗМІ(What is Transitional Justice? International Center for Transitional Justice. Retrieved from: ictj.org)
Одним із наслідків застосування Перехідного правосуддя є процес досягнення миру, застосування кроків, політик, суспільних, управлінських трансформацій, які б гарантування неповторення конфлікту. Застосування ПП передбачає розслідування найтяжчих злочинів, вчинених під час збройного конфлікту і гарантування захисту прав людини, відновлення справедливості для жертв конфлікту. Перехідне правосуддя (transitional justice) можна визначати як «…увесь комплекс процесів і механізмів, пов’язаних зі спробами суспільства подолати тяжку спадщину великомасштабних порушень законності в минулому з метою забезпечити підзвітність, справедливість і примирення. До їх числа можуть належати як судові, так і несудові механізми з різним ступенем міжнародної участі (або взагалі без такої), а також окремі дії із судового переслідування, відшкодування шкоди, встановлення фактів, інституційних реформ, попередньою огляду і припинення справ або комбінація вищезгаданих дій». Це визначення міститься у доповіді Генерального секретаря ООН у 2004 р. стосовно ПП та має рамковий характер. У визначенні закладено основні напрями політики ПП, інструменти, які використовують країни для усунення наслідків негативної спадщини великомасштабних порушень законності на (Report of the Secretary-General on the Rule of Law and Transitional Justice in Conflict and Post-conflict Societies. (2004). UN Doc. S/2004/616). ПП направлено на забезпечення прав жертв конфлікту. Основа правового поняття жертви злочину встановлена Декларацією основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою 1985 р. Відповідно до п. 1 цієї Декларації під терміном «жертва» розуміють осіб, яким індивідуально або колективно була спричинена шкода, включаючи тілесні ушкодження або моральний збиток, емоційні страждання, матеріальний збиток або суттєве обмеження їх основних прав у результаті дії або бездіяльності, що порушує чинні національні кримінальні закони держави-члена, включаючи закони, що забороняють зловживання владою.