Надзвичайно цікавою проблемою для дослідження, яка досі залишається мало висвітленою, через те, що ступінь розгулу репресій в міжвоєнний період в Україні 1920-1930-х рр. був надзвичайно високим, залишається питання єпископату УАПЦ формації 1921 р. Сама ситуація з єпископатом УАПЦ цікава навіть з точки зору історичного розгортання, як відбувалися події.
Про це йдеться у наступній лекції Ірини Преловської — «Ієрархія УАПЦ 20-х років».
Якщо говорити про 1917-1921 рр., до інституалізації УАПЦ на Першому всеукраїнському православному церковному соборі УАПЦ, який відбувся у великому кафедральному Софійському соборі, від Покрови 14 жовтня до 30 жовтня 1921 р., ситуація в період церковно-визвольних змагань, коли відбулося кілька змін політичного уряду України, з 1917 р., була наступна.
У 1917 р. на чолі першої тимчасової Всеукраїнської православної церковної ради стояв колишній архієпископ Володимирський і Суздальський Олексій (Дородніцин). Це було його навантаження на громадських засадах, тим більше, що після втечі з Росії зі своєї власної Володимирської єпархії, він, як архієпископ, офіційно знаходився на спокої.
Саме в цьому статусі він підтримав український автокефальний рух, навіть запропонувавши до видання перший молитовник українською мовою у власному перекладі. Але в подальшому владика не виявився таким сильним борцем за автокефалію. Він не пережив воєнного лихоліття і упокоївся в січні 1920 р.
Наступні єпископи, які певний час підтримували ідею створення української незалежної національної церкви, були: архієпископ, згодом митрополит Антонін (Грановський), колишній архієпископ Тульський Парфеній (Левицький) 1858 р.н. – однокурсник Святішого Патріарха Московського і Всієї Русі Тихона.
Далі у лекції слухайте:
- остання надія у висвяту канонічного єпископату — Грузія. Але навіть зусиллями одного з майбутніх єпископів УАПЦ Степана (Орлика) здійснити яку так і не судилося;
- 1921 р. – Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ в Софійському соборі, пресвітерська хіротонія настоятеля Софійського собору прот. Василя Липківського;
- всього в УАПЦ разом з трьома митрополитами нараховувалося 34 єпископи. Ті, хто залишилися вірними УАПЦ, загинули від політичних репресій проти церковних діячів у другій пол. 1930-х рр.;
- доля митрополитів — Василя Липківського (1921-1927), Миколи (Борецького) (1927-1930), Івана (Павловського) (1930-1937) – теж була трагічною.
Повна аудіоверсія — на SoundCloud та в подкастах.
Відео — на YouTube-каналі.