Християнство перед постмодернізмом. Лекція Романа Соловія

Надпотужне релігієзнавче зібрання — філософи, богослови, священство, а ще студенти та науковці зустрілися 25 січня в Університеті, аби обговорити найяскравіший у сучасному західному протестантизмі рух — феномен Виникаючої церкви.

Лекція Романа Соловія та презентація книги «Феномен Виникаючої церкви»

Свій погляд на це явище представив лектор-доповідач — Роман Соловій,  кандидат історичних наук, керівник Ресурсно-дослідницького центру Євро-Азіатської акредитаційної асоціації, старший науковий співробітник Центру дослідження релігії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Про феномен Виникаючої церкви автор написав однойменну монографію, яку і представляв цього дня широкому загалу.

«У своїй книзі я розглядаю декілька основних викликів, — розповів Роман Соловій. — Це виклик епістемологічний. Тому що постмодерн впроваджує іншу епістемологію, яка пропонує відмінний від звичного підхід до знання, до пізнання, до розуміння істини. І християнство, яке постулює себе як вічна істина, досить важко взаємодіє з новою культурною епохою, яка заперечує існування єдиної істини або можливості її пізнання. Тож як формулювати богослов’я в час, коли не залишається довіри до великих істин, до метанаративів?

Другий важливий виклик я б назвав культурним. Тому що епоха постмодерну — це зовсім нова епоха культури: має інші виміри, інші цінності, які, на перший погляд, суперечать християнським. Знову ж таки постає запитання: як повинна діяти християнська церква в цьому контексті? Вона повинна якось адаптовуватися до цих цінностей чи протиставляти себе ним? Боротися з ними чи шукати способу діяти в цій новій культурній системі, яка зараз утворилася в новому постмодерному кліматі? Власне, на ці запитання я намагаюся відповідати у своїй книзі».

Дослідження явища Виникаючої церкви проводилися на прикладі руху Case study, який існує сьогодні в західному протестантизмі. Виникаюча церква відкрито проголосила своєю метою втілення Євангелія царства Божого у калейдоскопічній та еклектичній культурі постмодернізму.

«Коли я почав працювати над книгою, то спочатку робив це як християнин, як керівних християнської освітньої установи, — каже пан Роман. — І коли готував студентів, майбутніх пастирів для служіння в новому світі, то намагався дослідити посмодерн і цю церкву, щоб розуміти, яким має бути сьогоднішній християнський представник у суспільстві.

Але коли я глибше підійшов до теми, то зрозумів, що вона потребує наукового вирішення. Тож вийшла ця книга — як компроміс між моїм служінням у церковному середовищі і між моєю роботою як науковця. Я намагався підійти до проблеми як науковець і показати як перспективні риси цього руху, так і його потенційні загрози чи небезпеки».

***

Про об’єктивність погляду на Виникаючу церкву говорили зі сцени ті, хто вже встиг онайомитися із монографією.

Людмила Филипович, доктор філософських наук, професор, завідувачка Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України

«Коли читаєш цю книжку, таке відчуття, що знаходишся на інтелектуально-богословському бенкеті. Автор демонструє свою позицію дуже ненав’язливо. Ми його бачимо в цій книзі, але він не тотально присутній, не тисне своїм авторитетом та безкінечним переліком імен і проблем.

Я вдячна Роману за те, що він взявся за таку складну тему. Думаю, що богослов’я — це те, що не кожна країна і не кожен народ може собі дозволити.

Це дуже важка праця. Ті тисячі текстів, які Роман залучив для побудови своєї стрункої системи, є іноземною мовою. Ми можемо бути вдячні йому, що він виконав цю роботу і ввів нас у контекст, у дискурс західного богословствування. Його широке розмірковування над проблемами зводиться до головного в нашому житті — хто є Ісус Христос, Чим Він є для нас, Ким Він є для нас, чим є наше життя і чим ми маємо займатися в цьому житті».

***

Костянтин Сігов, директор видавництва «Дух і Літера»
«Автор книги досліджує спробу віднайти нову свіжість для ключових слів Євангелія, для доброї звістки.

Звичайно, такий креативний підхід когось може провокувати. Але автор наполягає, що це в гарному сенсі запрошення до відновлення традиції. І в контексті того, що в усьому світі, зокрема й у нашій країні, готуються до 500-літнього ювілею Лютерової Реформації, дуже важливо, щоб наші співгромадяни краще знали, чим живе ця традиція, яка має велику тяглість і в Україні.

Усім відомо, що для біблійної традиції властивим є наполягання на етиці, на моральному законі. І в наш час, коли ключові поняття є розмитими, дуже важливо, щоб розрізнення між добром і злом, життям і смертю, правдою і неправдою — ці етичні настанови — знову були актуалізовані.

Тож актуалізація біблійного кореня може бути дуже гарним антивірусом у наші часи».

***

Цікавими були відповіді на питання про те, що може дати протестантський погляд на Виникаючу церкву православним вірянам.

«По-перше, це можливість показати, що протестантизм (принаймні, у версії Виникаючої церкви) цінує всю християнську традицію, в тому числі й православну, — розказав Роман Соловій. — Тому що серед богословів і практиків Виникаючої церкви є величезний інтерес до літургічної практики Православ’я. Навіть до ікон. Я був присутній у нових громадах Виникаючої церкви, які, споглядаючи православні ікони, міркували і намагалися робити якусь рефлексію на цьому грунті.

Є зацікавлення і богослужбовими елементами Православ’я. Тому це буде показувати православному читачеві те, що протестантизм не є антиправославним, а є новітні течії протестантизму, які широко шанують Православ’я.

З іншого боку, він показує православному читачеві, що протестантизм є неоднорідний. Він гетерогенний, у ньому існує дуже багато різних течій, напрямів. І, можливо, православний читач відкриє для себе іще одну грань протестантизму, яка раніше була йому невідомою».

Підготували Анна Власенко та Вікторія Кочубей

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *