Політичне православ’я, ірландські терористи та нові наративи: про що говорили на першій лекції ВПУ у новому навчальному році

Першу публічну лекцію в 2019-2020 навчальному році у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості провів о. Кирило (Говорун).

Спільно з видавництвом «Дух і Літера» лектор презентував український переклад своєї книги «Політичне православ’я: доктрина, що розділяє церкву».

Вона стала продовженням розпочатої в 2017 році дискусії про функціонування релігії в публічному просторі, її роль у політичних процесах в країнах та вплив на суспільство, коли у «Дусі й Літері» вийшла книга о. Кирила (Говоруна) «Українська публічна теологія».

На продовження тематики автор написав книги «Мета-еклезіологія: хронічки самоусвідомлення Церкви» та «Риштованя церкви: вбік постструктуральної еклезіології».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Церква перед дзеркалом: публічна лекція о.Кирила Говоруна

Після Томосу. Публічна лекція о. Кирила (Говоруна)

У книзі «Політичне православ’я: доктрина, що розділяє Церкву» о. Кирило аналізує політичні викривлення християнських норм вірування, поведінки та спільності, спричинені надмірним зближенням церкви та держави, а також заграваннями церкви із секулярними ідеологіями. У нашу добу такі викривлення можна розцінити як «модерні єресі», серед яких чільне місце, на думку автора, посідають фундаменталізм, антисемітизм та націоналізм. Автор також пропонує шляхи повернення церкви від «політизованих неортодоксальних ортодоксій» до євангельського етосу.

На презентації книги «Політичне православ’я» переднє слово взяв директор видавництва «Дух і Літера» Костянтин Сігов.

Книга є поклик для нас до звільнення східного християнства від суперечностей євангельським настановам

«Вітаю автора з виходом третього тому дуже важливого тритомника не тільки в просторі українського богослов’я, а й світового.

Книга «Політичне православ’я: доктрина, що розділяє церкву» є дуже вдалою. Саме ця назва є знаковою для книги, яка виходить у Києві. Тому що ця книга надає богословські контексти історичній події, яка відбулася в Києві в грудні 2007 р., — Архієрейський Собор, який засудив політичне православ’я. Це запрошує нас серйозніше ставитися до речей, які часто здаються нам ієрархічно формальними, рутинними. Адже не всі наші громадяни слідкують за рішеннями архієрейських соборів. Це залишається внутрішніми справами відповідних конфесій.

Без перебільшення, для нашого століття і для всіх п’ятнадцяти Помісних православних церков рішення чіткого, експліцитного засудження політичного православ’я є важливими, тому що це розрізнення згідно з Євангелієм: що належить Христу, а що — кесарю.

Про це в двох епіграфах, які відкривають книгу, Джордж Вайгель пише дуже важливу думку: «…Чи може православ’я сформувати православну соціальну етику і теорію церковно-державних взаємин? Від цього питання великою мірою залежить подальша історія християнства і людства. Важлива розвідка Кирила Говоруна може зробити важливий внесок в його розв’язання. Ще важливіше — ця розвідка може допомогти звільнити східне християнство від його антиєвангельської сполуки з державною владою».

Це звільнення східного християнства від того, що прямо суперечить євангельським настановам. Сьогодні це поклик для всіх нас — для України, Помісної церкви і ширше — поклик для того, що народжується сьогодні в кращих богословських школах світу. Безумовно, ця книга — серйозний внесок для цих досліджень.

У книзі проведено тверезий аналітичний розгляд  «дивної суміші», яка не існує в реальності, але загрожує реальному життю

Я звертаюсь до аудиторії: скажіть, будь ласка, яка саме ідеологія сьогодні єднає такі форми, як насильництво, антизахідну, антимодерністську, антидемократичну настанову? О.Кирило резюмує, що ідеологія «руського миру» є дивною сумішшю, з одного боку, модернізму і постмодернізму, і водночас не є ані тим, ані іншим.

Дехто на заході думає, що йдеться про націоналізм. Але реально йдеться про уявну спільноту, як це називав Андерсен, уявну цивілізацію, яка не існує в реальності і не дивиться на історичну правду… Але саме ця уявна конструкція сьогодні загрожує реальному життю і в нашій країні, і на схід та північ від нас. Ми бачимо, як просувається ця нелюдяна система суміші, як далі і далі вона від Євангелія, якою шкідливою вона є для держави, суспільства та людей.

Саме тому, на мою думку, тверезий аналітичний розгляд цих питань в здоровому англо-саксонському стилі, який дуже добре передав перекладач Олексій Панич українською мовою, допомагає мені шукати твердий ґрунт і вихід з цієї дуже складної ситуації, в якій ми перебуваємо на шостому році війни, анексії Криму, окупації цією ідеологією значної частини Донбасу.

Я дуже вдячний, що ця книга так вчасно вийшла у читацький простір. Сьогодні в Києві ми святкуємо її день народження. Обговорення по всіх містах нашої країни тільки починається».

Перекладачем, який вже багато років працює з текстами книг о. Кирила, є професор Олексій Панич. Він переклав українською і цю богословську працю.

Складнощі перекладу: «православ’я» чи «ортодоксальність»?

З цією книжкою був, принаймні, один приклад, як пов’язані мислення і мова. Значно жорсткіше, ніж про це часто-густо думають. Йдеться про назву (далі не треба йти) «Political orthodoxies of the church». Річ у тім, що це «orthodoxy» в англійській мові означає водночас і «православ’я», і «ортодоксальність». А коли ви це перекладаєте, вам треба жорстко обирати, тому що мова не дає такої можливості, як в англійській, вільно плавати між цими двома значеннями, комбінувати їх, непомітно переходити в одному слові, акцентуючи то те, то інше. Коли ви думаєте про цей предмет англійською, у вас є така розкіш. Ви можете не задавати собі справу щоразу, він просто ставиться там, де контекст вам дозволяє це поставити.

В українській одразу руба ставиться це питання. І щоразу, коли в тексті стикаєшся з «orthodoxy», ти мусиш робити чіткий вибір: або це православ’я, або це ортодоксальність. Тут якраз перекладач безсилий, тому що в більш концептуальних ситуаціях тільки автор, якщо він володіє мовою перекладу, може встановити, що і де він мав на увазі.

У мене в робочій версії перекладу книга називалася «Політичні ортодоксії». І тільки автор власним вольовим рішенням міг сказати, що це буде «Політичне православ’я».

Бери framework і накладай на український контекст

Щодо тритомника. Насправді це у багатьох відношеннях завершення  і пристосування до сьогоднішнього дня тієї трилогії, яка почалася з попередніх двох книжок о.Кирила, що вийшли у нашому видавництві. Коли ви багато читаєте отців церкви, складних концептуальних речей, богослов’я, воно підводить мимоволі до питання, як це застосувати до сьогоднішнього дня. У цій книзі немає складних богословських конструкцій, які йдуть в коріння творів отців V-VIII ст. Але щоб застосувати той інтелектуальний багаж до сучасності, як виявилось, потрібна ще одна концептуальна конструкція framework  — вона подана, запропонована і показана, як одразу працює. Framework складається з таких понять, як секуляризм, плюс «громадянська релігія», «політична релігія». Це поняття, які фантастично працюють у сучасному контексті — бери і воно показує, як є в Греції, Румунії  і Росії. Це можна застосовувати деінде. І хочеться це робити. Автор вас підвів, залишив на порозі, і у вас є чудова нагода далі плідно міркувати самотужки, як все це виглядає в українському контексті.

Бомба уповільненої дії — націоналізм як «модерна єресь»

Щоб життя медом не удавалося, скажу, що тут є бомба уповільненої дії, яка виглядатиме в українському контексті особливо проблемно. Після framework автор перелічує кілька ортодоксальних ідеологій — антимодернізм, монархізм і консерватизм. У мене почалися концептуальні складності, коли я дійшов до націоналізму.

У розділі про націоналізм на самому початку бачимо, що це таке. Це коли людина ставить свою націю вище за інші — «ми вище за них». І цим націоналізм відрізняється від патріотизму. Патріотизм — це «я пишаюся своїм, але не ставлю його вище за інші».

Меседж простий, але з нього випливає, що націоналізм — це хвороба свідомості. І мені, який багато разів називав себе українським націоналістом у різних контекстах, маючи на увазі належність до політичної нації в розумінні Ренана, що існування нації — це щоденний плебісцит, важко це узгодити з цим розумінням націоналізму, тим більше що на це накладається історія питання. А тут за питанням націоналізму стає ще концепт нації. А це модерне чи немодерне? О.Кирило перелічує різні позиції і все одно повертається до того, що націоналізм — це «модерна єресь» так чи інакше.

У цьому сенсі о. Кирилу особлива подяка, що передостанній розділ про «модерні єресі» і націоналізм дражнить і розбуджує свідомість. Він робить корисну справу, бо в Україні це значить зачепити за живе, за те, що болить, і так запустити думки, що потім їх важко зупинити. Це фантастичний комплімент, який можна сказати автору».

Сам автор, о. Кирило, на зустрічі зі слухачами ВПУ розповів як про історію створення книжки, так і про те, чого ми в ній не прочитаємо, але що безпосередньо пов’язано із таким явищем, як політична релігія.

«Своєю роботою я спробував деконструювати логіку замовника»

«Я писав книгу на замовлення американського видавництва «Фортрес». Головна ідея серії, для якої я мав написати книгу, полягала в тому, щоб опублікувати богословські рефлексії на сучасні актуальні проблеми в американському контексті. Видавництво запропонувало мені написати що-небудь про націоналізм. Вони знали, що я з України і що пишу на актуальні теми. Вони виходили з того уявлення, що Україна — це націоналізм. Є українець, є проблема націоналізму — замовимо йому цю книжку.

Я відчув таку логіку видавця і захотів її деконструювати. Та показати, що насправді те, що відбувається в Україні, — це не націоналізм. Або тільки невелика частина цього є націоналізмом».

Перехід від якісного до неякісного націоналізму в Україні: важливо не пропустити розвилку

Далі автор розповів про ідеї стосовно націоналізму, національних ідентичностей та кодів, які виникли в нього під час роботи над книгою. На сторінках книги він дістається висновку, що націоналізм — це більш широке явище, ніж те, що існує в загальному уявленні. Націоналізм може бути етнічним, побудованим на одному моноетності. А може бути більш загальним, побудованим на ідеї цивілізації або імперії.

Однією з головних ідей цієї книжки є диференціація між націоналізмом етнічним (балканського типу) і націоналізмом цивілізаційним, чим, власне, і є ідеологія «руського миру». Автор зазначив, що у книзі він намагався відійти від популярного стереотипу про те, що націоналізм завжди був поганим.

«Я показую, — розповів о. Кирило, — що від самого початку націоналізм був потужною силою, яка допомагала народам (особливо малим) в рамках імперій звільнюватися від імперського ярма. Від початку націоналізм, національна ідентичність, націєбудування виникли як прагнення до звільнення, емансипації, до подолання імперських обмежень, розірвання кайданів. Від самого початку націоналізм, на мою думку, мав дуже позитивний імпульс. Але коли деякі народи отримували бажане, звільнювалися від імперських кайданів, ставали самостійними народами, той позитивний імпульс в результаті звільнення перетворювався на щось інше. Практично всі вони починали боротися між собою».

У книзі наведено приклади воєн на Балканах на початку ХХ ст., а також розглядається політичне православ’я в грецько-румунсько-російському варіанті.

«Проблема націоналізму — дати, насамперед, відповідь на питання: що ми робимо зі свободою? Трансформуємо у щось конструктивне, позитивне чи спрямовуємо агресію на те, щоб розширити свою зону впливу, захистити свої інтереси тощо?

У цій точці відбувається перехід від якісного націоналізму до неякісного. І мені здається, для України дуже важливо не пропустити цю розвилку».

Ми спілкувалися з колишніми терористами про історію ірландського конфлікту

Також о. Кирило  розповів, що перед приїздом в Україну він був у Белфасті, в Північній Ірландії — брав участь у конференції, організованій християнською і політичною організацією «Рада з християнського відношення до роззброєння і без’ядерності».

«Це була дуже цікава зустріч, — розказав лектор. — Ми мали можливість спілкуватися з усіма сторонами конфлікту, який там відбувається. Він точиться в Північній Ірландії (Ольстері) між католиками ірландцями і протестантами лоялістами (це ті англійці, які лояльні до британської корони). Люди зі зброєю в руках вбивали своїх супротивників. Фактично там діяли терористичні організації».

Поспілкуватися з учасниками конференції прийшли два колишніх бойовики з протилежних таборів. Вони відсиділи терміни за свої злочини і у виступах розповідали кожен про свій погляд на конфлікт. О.Кирило прослідковує генеалогію цього конфлікту — troubles, говорить про роль релігії в «нерелігійному конфлікті» і пропонує віднайти паралелі із сучасною ситуацією війни в Україні.

«В Ірландії можна побачити те, що було в Україні в 2014 році. Тоді в Україні полемісти політичного православ’я перейшли до прямої політичної дії через насильство і тероризм. В Північній Ірландії те саме відбулося з релігією, церквами. І можна констатувати існування і політичного католицизму, і політичного протестантизму. Це приклад того, як релігія використовується заради політичної мети, перетворюється на зброю, і люди починають один одного вбивати».

Про широту використання ідеї політичного православ’я свідчить і конфлікт із громадою рохінья у М’янмі. Це, розповів о. Кирило, був політичний конфлікт, але вдягнутий в шати релігії. Геноцид проти мусульман здійснювали буддисти. Лідером заколоту проти рохінья був буддійський монах.

Тож якою має стати роль Церкви у врегулюванні суспільних та політичних конфліктів, що наступає після постмодерну, коли виникає постправда, чи годиться для миру в Україні використання проукраїнського наративу, дивіться незабаром у відео на YouTube-каналі ВПУ.

Ми також нагадуємо, що нову та попередні книги о.Кирила (Говоруна) можна замовити на сайті видавництва «Дух і Літера».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *