Толерантність – в сучасному світі поняття толерантності можна трактувати як єдність в різноманітті. У перекладі з латинської “tolerantia” означає “терпіння”. Відповідно до Декларації принципів толерантності ООН, толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність є процесом формування принципів, кроків спільного життя в різних суспільствах, її формуванню сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. В різносоставних суспільствах це далеко не тільки прояв моральності, але й політична та правова потреба – “обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (e тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку”. Толерантність, підходи до її формування є частиною миробудівництва, “уможливлюють досягнення миру, сприяють переходу від культури війни до культури миру”. Толерантність передбачає й те, шо погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим, в той же час, це не означає “терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань”. Це – право на власні погляди та визнання такого права за іншим.
Запровадження принципів толерантності на державному рівні означає чітку політику захисту прав людини, затвердження принципів верховенства права, запобігання проявам дискримінації. Механізмами для цього є зобов’язання держави стосовно прав людини, законодавче забезпечення “в суспільстві рівноправних відносин і рівних можливостей для всіх груп і кожної окремої людини”
Історично в філософській, історичній думці толерантність як явище осмислювалася ще в античній традиції, як повага до іншої думки, формування культури діалогу та розуміння. Історично прояви релігійної толерантності можна ілюструвати, приміром Міланським едиктом (313 р., коли візантійський імператор Костянтин заборонив переслідувати християн на території всієї Римської імперії, пізніше було видано документ, якій накладав заборону на примус християн до участі язичницьких церемоніях. В Нову добу явище толерантності спостерігалося як намагання припинення релігійних протистоянь. Приміром, у 1598 році було видано Нантський едикт, який гарантував громадянські та політичні права французьким протестантам, впроваджував принципи свободи віросповідання. Відповідні кроки були проявами політики толерантності, які припиняли насильство та сприяли впровадженню миру. Пізніше принципи толерантності застосовувалися не тільки до релігійних громад, але й до етнічних, гендерних груп. Право на ідентичність, свобода від вигнання, існує цілий комплекс зобов’язань в сфері гарантування прав національним меншинам.
В листопаді 1995 р. з нагоди 50-річного ювілею ЮНЕСКО був оголошений Міжнародний день толерантності 16 листопада. Цей день символізує, що кожен повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги і мирного співіснування.