Соціальна згуртованість – розглядається як “характеристика суспільства, що має справу із зв’язками та відносинами між соціальними одиницями, такими як: окремі особи, групи, об’єднання, а також територіальні угрупування”. Її характеризують такі аспекти, як – міцність соціальних відносин, спільні цінності, почуття спільної ідентичності та приналежності до єдиної громади, довіра серед членів громади, а також ступінь нерівності та невідповідності. Відбуватиметься рівень підвищення зміцнення соціальних відносин, взаємодії та зв’язків, в тому числі й міжсекторальних на рівні громад, регіонів, суспільства в цілому. (Концепція соціальної згуртованості, «Соціальна згуртованість та розбудова спроможностей в українських громадах», Матеріали для тренінгу, Київ – 2015, Автор – Владислав Кучереносов, Представництво МОМ в Україні. Посібник підготовлено в рамках проекту Міжнародної організації з міграції «Підтримка стабілізації громад на Донбасі» за фінансування Уряду Японії.
Розрізняють горизонтальну та вертикальну соціальну згуртованість. Горизонтальна згуртованість визначає ступені взаємодії всередині громади між її членами з боку медіа, бізнесу, неурядових організацій. Поняття вертикальної згуртованості – відносини громади та владних інститутів. Механізмами формування згуртованості можуть бути спільні дії громади, влади щодо спільної діяльності. Інструментами – налагодження ефективної комунікації всередині громади, між владою та громадою, партнерство, взаємодії, врахування інтересів та потреб членів громади під час формування та реалізації політики. Спільні дії, ефективна комунікація збільшують рівень довіри між різними членами громади, що в свою чергу, має призводити до зростання соціальної стійкості, сприяти порозуміння, стати чинником запобігання конфліктам.