Соціальна стійкість

Соціальна стійкість – як здатність суб’єкта – окремої особи, спільноти, організації або природної системи – підготуватися до можливої дестабілізації, відновитися після потрясінь, а також адаптуватись і зростати на основі досвіду, отриманого в результаті дестабілізуючих подій. (Стійка Україна: Захист суспільства від російської агресії). Дослідники говорять про адаптивний характер явища соціальної стійкості, зокрема, це здатність держави, суспільства, до інновацій, рішень, які підвищують стабільність, дозволяють виходити із суспільних потрясінь та криз, сприяють пошуку спільних рішень для вирішення суспільних проблем та уникнення суспільних криз та потрясінь. Така адаптивність, яка б грунувалася на інституційних, правових демократичних реформах. Соціальна стійкість категорія національної безпеки, приміром в різних країнах розбудова соціальної стійкості є однією із складових формування політики в сфері уникнення загроз. Це формування спроможності системи, людей, установ, інфраструктури та громад передбачати та реагувати на ризики, надзвичайні події, обмежувати та справлятися з їхніми наслідками, відновлюватися, адаптуватися, реорганізовуватися, вчитися на набутому досвіді та навіть процвітати в умовах змін. За такого підходу соціальна стійкість максимально широке завдання не тільки із захисту об’єктів критичної інфраструктури, але до розвитку соціальної системи використовуючи системи взаємодії та комунікації.