Читання дня
Євангеліє
Був один недужий – Лазар з Віфанії, села Марії та її сестри Марфи.
Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.
Сестри послали сказати Йому: Господи! ось, кого Ти любиш, хворий.
Іісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.
Іісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.
Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.
Після цього сказав учням: підемо знов до Іудеї.
Учні сказали Йому: Равві! чи давно іудеї шукали побити Тебе камінням, і Ти знов йдеш туди?
Іісус відповідав: чи не дванадцять годин у дні? хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;
а хто ходить уночі, спотикається, бо нема світла з ним.
Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.
Учні Його сказали: Господи! якщо заснув, то одужає.
Іісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
Тоді Іісус сказав їм прямо: Лазар помер;
і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.
Тоді Фома, який зветься інакше Близнюк, сказав учням: ходімо й ми помремо з ним.
Прийшовши, Іісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.
Віфанія ж була поблизу Ієрусалима, стадій за п’ятнадцять.
І багато з іудеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
Марфа, почувши, що йде Іісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.
Тоді Марфа сказала Іісусові: Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.
Але й тепер знаю, що коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
Іісус говорить їй: воскресне брат твій.
Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день.
Іісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; віруючий в Мене, коли і помре, оживе.
І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?
Вона говорить Йому: так, Господи! я вірую, що Ти Христос, Син Божий, грядущий у світ.
Сказавши так, пішла і покликала тихо Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.
Вона, як тільки почула, поспіхом встала і пішла до Нього.
Іісус ще не входив у село, а був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
Іудеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспіхом встала й вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до гробу – плакати там.
Марія ж, прийшовши туди, де був Іісус, і побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.
Іісус, коли побачив, що вона плаче, і плачуть іудеї, які прийшли з нею, Сам засумував духом і зворушився.
І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи! піди і подивись.
Іісус просльозився.
Тоді іудеї говорили: дивись, як Він любив його.
А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити, щоб і цей не помер?
Іісус же, знову сумуючи в Собі, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.
Іісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! вже смердить; бо чотири дні, як він у гробі.
Іісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
І ось взяли камінь від печери, де лежав померлий. Іісус звів очі до неба і сказав: Отче! хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.
Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.
Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! вийди геть.
І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хустиною. Іісус говорить їм: розв’яжіть його, хай іде.
Тоді багато з іудеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Іісус, увірували в Нього.
А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Іісус.
Тоді первосвященники й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.
Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють місцем нашим і народом.
Один же з них, на ім’я Каіафа, котрий був на той рік первосвященником, сказав їм: ви нічого не знаєте,
і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.
Це ж сказав він не від себе, а, бувши на той рік первосвященником, пророкував, що Іісус помре за народ,
і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.
З того дня змовились убити Його.
І тому Іісус уже не ходив між іудеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфраїм, і там залишався з учнями Своїми.
Наближалася Пасха іудейська, і багато людей з усієї країни прийшли до Ієрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.
Тоді шукали Іісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як ви думаєте? чи не прийде Він на свято?
А первосвященники і фарисеї дали наказ, що коли хто довідається, де Він буде, хай повідомить, щоб їм схопити Його.
Євангеліє від Іоанна,
Глава 11
Апостол
В той час цар Ірод підняв руки на декого з тих, що належали до церкви, щоб заподіяти їм зло,
і мечем убив Якова, брата Іоаннового.
А побачивши, що це подобається іудеям, після того взяв і Петра,– тоді були дні опрісноків,–
і, схопивши його, посадив у темницю; і наказав чотирьом четверицям воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу.
Отож Петра стерегли в темниці, а тим часом церква щиро молилась за нього Богові.
Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла темницю.
І ось, представ Ангел Господній, і світло осяяло темницю і, штовхнувши Петра в бік, він розбудив його і сказав: встань швидше. І впали ланцюги з його рук.
І сказав йому Ангел: підпережись і взуйся. Він зробив так. Потім говорить йому: одягни одежу твою і йди за мною.
Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене Ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння.
Пройшовши першу й другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли, і пройшли одну вулицю, і раптом Ангела не стало з ним.
Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: тепер я бачу воістину, що Господь послав Ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ іудейський.
І, роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоанна, званого Марком, де багато зібралися й молилися.
Коли ж Петро постукав біля воріт, то вийшла послухати служниця, на ім’я Рода,
і, впізнавши голос Петра, з радості не відчинила воріт, а, вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт.
А ті сказали їй: чи при своєму ти розумі? Але вона твердила, що так і є. Вони ж говорили: це Ангел його.
А Петро і далі стукав. Коли ж відчинили, то побачили його й здивувались.
Він же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з темниці, і сказав: сповістіть про це Якова і братів. Потім, вийшовши, пішов у інше місце.
Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога про те, що сталося з Петром.
Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх. Потім він відправився з Іудеї до Кесарії і там залишався.
Ірод був розгніваний на тирян і сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна годувалася від його царства.
Призначеного дня Ірод, одягнувшись у царську одежу, сів на підвищеному місці і говорив до них;
а народ вигукував: це голос Бога, а не чоловіка.
Та раптом Ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Богові; і він, з’їдений червою, помер.
Слово ж Боже росло і поширювалось.
А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Ієрусалима до Антіохії, взявши з собою Іоанна, прозваного Марком.
Діяння апостолів,
Глава 12
Старий Заповіт
Йосип прийшов і сповістив фараонові, промовляючи: Мій батько і мої брати, худоба і їхні воли, і всі їхні речі прибули з Ханаанської землі – й ось перебувають в землі Ґесем. Він узяв п’ятьох чоловіків з-поміж своїх братів і поставив їх перед фараоном. А фараон запитав братів Йосипа: Яке ваше заняття? Вони ж відповіли фараонові: Раби твої – пастухи овець, – і ми, і наші батьки. Ми прибули, щоби жити на цій землі, – сказали вони фараонові, – бо немає пасовиськ для худоби твоїх рабів, оскільки в Ханаанській землі запанував голод. Тому тепер ми, твої раби, поселимося в землі Ґесем.
Хай живуть у землі Ґесем, – сказав фараон Йосипові, – а якщо знаєш, що є між ними здібні люди, постав їх відповідальними за мою худобу. Отож Яків та його сини прийшли в Єгипет, до Йосипа. І почув фараон – цар Єгипту. І фараон сказав Йосипові, промовляючи: Твій батько і твої брати прибули до тебе; ось Єгипетський край перед тобою, – тож на найкращій землі посели свого батька і своїх братів.
Йосип привів свого батька Якова і поставив його перед фараоном, і Яків поблагословив фараона. Тоді фараон запитав Якова: Скільки років твого життя? А Яків відповів фараонові: Років мого життя, які я прожив, – сто тридцять літ. Короткі та лихі були роки мого життя, не досягли віку життя моїх батьків, – тих літ, що вони прожили. І, поблагословивши фараона, Яків вийшов від нього. І поселив Йосип батька та своїх братів, і дав їм володіння в Єгипетському краю, на найкращій землі – в землі Рамесси, – як і наказав фараон. І виділяв Йосип пшеницю батькові, своїм братам і всьому домові свого батька, – пшеницю відповідно до кількості осіб.
А по всій землі пшениці не було, бо настав дуже сильний голод. Була виснажена голодом і Єгипетська земля, і Ханаанська земля. Йосип зібрав усі гроші, що знайшлися в Єгипетській землі й у Ханаанській землі – за пшеницю, котру купували, й він виділяв їм зерно. А всі гроші Йосип відніс до дому фараона. І не стало грошей в Єгипетській землі й у Ханаанській землі. Тож прийшли всі єгиптяни до Йосипа, кажучи: Дай нам хліба! Навіщо нам вмирати перед тобою? Адже в нас закінчилися гроші. А Йосип їм сказав: Якщо не маєте грошей, то приженіть вашу худобу і даватиму вам хліб за вашу худобу. І вони пригнали худобу до Йосипа, а Йосип давав їм хліб за коней, за овець, за волів і за ослів. І того року він годував їх хлібом за всю їхню худобу. І рік той закінчився. А наступного року вони прийшли до нього і сказали йому: Невже маємо загинути перед нашим паном? Якщо не залишилося грошей, маєтку і худоби для тебе, пане, то не залишається нам нічого перед нашим паном, хіба лише власне тіло та наша земля. І щоб ми не померли перед тобою, і щоб не запустіла земля, – купи нас і нашу землю за хліб; і ми з нашою землею станемо рабами фараона. Дай насіння, щоб ми посіяли і жили, і не померли, – щоб не запустіла земля.
І скупив Йосип усю Єгипетську землю для фараона, оскільки єгиптяни віддавали свою землю фараонові, бо голод опанував ними. І стала земля фараоновою власністю, а народ перетворився в його рабів – від кінців границь Єгипту – до кінців. Йосип лише не купив землі жерців, бо її фараон подарував жерцям, а вони жили з допомоги, яку виділяв їм фараон. Через те вони не віддали своєї землі. Тоді Йосип сказав усім єгиптянам: Ось я сьогодні купив вас і вашу землю для фараона. Візьміть собі насіння та й засівайте землю, і дасть вона врожай; п’яту частину віддасте фараонові, а чотири частини будуть вам самим для засіву землі й для їжі – вам і всім, хто у ваших домах. А вони відповіли: Ти нас врятував, ми знайшли ласку в нашого пана і будемо фараоновими рабами. І Йосип видав для них декрет відносно Єгипетської землі, – він діє аж до сьогодні: віддавати п’яту частину фараонові, – за винятком лише землі жерців, яка не перейшла у власність фараона.
Оселився Ізраїль у Єгипетському краю, на землі Ґесем, і успадкували її, і розмножилися, і стали дуже численними. Яків прожив у Єгипетській землі сімнадцять років. І було днів Якова – віку його життя – сто сорок сім років. Наблизився день смерті Ізраїля. Він покликав свого сина Йосипа та й сказав йому: Якщо знайшов я ласку в тебе, поклади свою руку під моє стегно і вчини мені милість і правду: не поховаєте мене в Єгипті, але буду лежати з моїми батьками! Ти забереш мене з Єгипту і поховаєш мене в їхній гробниці. А він відповів: Я зроблю за твоїми словами. Поклянися мені! – Сказав Яків. – І той поклявся йому. А Ізраїль поклонився схиляючись на кінець свого посоха.
Буття,
Глава 47
© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії