Читання дня
Євангеліє
Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його.
Фарисеї ж та книжники нарікали, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними.
Але Він сказав їм таку притчу:
хто з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не покине дев’яносто дев’ять у пустині і не піде за загубленою, доки не знайде її?
А коли знайде її, з радістю візьме на плечі свої
і, прийшовши додому, покличе друзів і сусідів і скаже їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену.
Кажу вам, що так на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не мають потреби в покаянні.
Або яка жінка, маючи десять драхм*, якщо загубить одну драхму, не засвітить світла і не почне мести кімнату і шукати старанно, доки не знайде,
а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною; я знайшла загублену драхму.
Так, кажу вам, буває радість у Ангелів Божих і за одного грішника, що кається.
Ще сказав: у одного чоловіка було два сини;
і сказав молодший з них батькові: отче! дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно.
Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпутно.
Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати;
і пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней;
і він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому.
Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду;
встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! согрішив я проти неба і перед тобою
і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх.
Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг, і кинувся йому на шию і цілував його.
Син же сказав йому: отче! я согрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний зватись твоїм сином.
А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги;
і приведіть годоване теля, і заколіть; будемо їсти й веселитись!
бо син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися.
А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі;
і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке?
Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов годоване теля, бо зустрів його здоровим.
Він розгнівався і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його.
Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав наказів твоїх, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми.
А коли цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього годоване теля.
Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє твоє,
а з того належить радіти й веселитись, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.
Євангеліє від Луки,
Глава 15
Апостол
Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Корінфі, з усіма святими по всій Ахаії:
благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.
Благословен Бог і Отець Господа нашого Іісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,
втішаючий у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати перебуваючих у всякій скорботі тією утіхою, якою Бог утішає нас самих!
Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.
Чи терпимо скорботи, ми терпимо для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.
І надія наша про вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємось для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утісі.
Бо не хочемо, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і надсилу, так що не надіялись залишитись живими,
але самі в собі мали вирок до смерті для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, воскрешаючого мертвих,
Котрий і врятував нас від такої близької смерті, і визволяє, і на Котрого надіємось, що і ще визволить,
при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
Бо похвала наша – це свідчення совісті нашої, що ми в простоті і богоугодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.
І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте, і що, як надіюсь, до кінця зрозумієте.
Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, так само й ви нашою, в день Господа нашого Іісуса Христа.
І з цієї впевненості я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,
і через вас пройти в Македонію, з Македонії знов прийти до вас, а ви провели б мене до Іудеї.
Маючи такий намір, хіба легковажно я зробив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»?
Вірний Бог, що наше слово до вас не було, то «так», то «ні».
Бо Син Божий, Іісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «ні»; але в Ньому було «так»,–
бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь», – у славу Божу, через нас.
А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог,
Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця наші.
Бога закликаю в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Корінфа,
не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.
Друге послання до корінфян святого апостола Павла,
Глава 1
Старий Заповіт
І піднялася вся громада, і здійняла голосіння; народ плакав усю ту ніч. Усі ізраїльські сини нарікали на Мойсея і Аарона. Вся громада казала їм: Краще б ми повмирали в Єгипетській землі чи в цій пустелі! О, якби ми повмирали! І навіщо нас Господь вводить у цю землю: щоб нам полягти в битві? Наші жінки й діти стануть здобиччю. Тому, хіба тепер не краще нам повернутися в Єгипет? І вони говорили один одному: Поставмо собі проводиря та повертаймося в Єгипет! Тоді Мойсей з Аароном впали на обличчя перед усією громадою ізраїльських синів, а Ісус, син Навина, і Халев, син Єфонії, – з тих, хто оглядав землю, – роздерли на собі одяг, і говорили до всієї громади ізраїльських синів, кажучи: Земля, що її ми оглянули, є дуже-дуже добра. Якщо Господь вибирає нас, то і введе нас у цю землю й дасть її нам, – землю, що тече молоком і медом. Але не будьте відступниками від Господа! Тож ви не лякайтеся народу тієї землі, бо він для нас – пожива. Адже сприятливий час відійшов від них, а серед нас – Господь! Не бійтеся їх! Однак вся громада сказала: Закидати їх камінням! Та Господня слава з’явилася в хмарі над наметом свідчення – всім ізраїльським синам. І Господь сказав Мойсеєві: Доки цей народ підбурюватиме Мене? Доки не віритимуть Мені посеред усіх ознак, котрі Я вчинив серед них? Уражу їх смертю і знищу їх! А тебе й дім твого батька зроблю великим та численним народом, – більшим, ніж цей. Та Мойсей сказав Господу: І почує єгиптянин, що Своєю силою Ти вивів з-поміж них цей народ. Але всі, хто живе на цій землі, чули, що Ти є Господом для цього народу, якому з’являєшся віч-на-віч, Господи; і Твоя хмара стала над ними, і Ти йдеш перед ними в хмарному стовпі вдень та в стовпі вогню вночі. А вигубиш цей народ як одну людину, то народи, які чули Твоє ім’я, говоритимуть, кажучи: Оскільки Господь не зміг ввести цей народ в землю, котру їм пообіцяв у клятві, то вигубив його в пустелі. А тепер, хай же прославиться Твоя сила, Господи, як Ти сказав, промовляючи: Господь довготерпеливий, дуже милосердний і правдивий; прощає беззаконня, несправедливості й гріхи та жодним чином не вважатиме чистимf винного, Котрий воздає за гріхи батьків дітям до третього й четвертого поколінь. Прости гріх цьому народові за великим Твоїм милосердям, як і був Ти милосердним до них від Єгипту й аж дотепер! А Господь сказав Мойсеєві: Я ще раз виявлю милосердя до них – за твоїм словом. Але живу Я, і живе Моє ім’я, і Господня слава наповнить усю землю! Тому всі люди, які бачили Мою славу й ознаки, котрі Я вчинив у Єгипті і в цій пустелі, та випробовували Мене ось уже в десятий раз, і не послухалися Мого голосу, – таки не побачать землі, котру Я пообіцяв у клятві їхнім батькам! Але їхні діти, які є тут зі Мною, які не знають ще ні добра, ні зла, всякий недосвідчений та молодий, – цим Я дам землю! А всі, хто підбурював Мене, не побачать її! Халев же, Мій раб, – оскільки в нього був інший дух і він пішов слідом за Мною, – то введу його в землю, в яку він уже ходив, і його потомство успадкує її! Та амалик і ханаанець живуть у долині. Завтра ви поверніть і йдіть до пустелі шляхом Червоного моря. І промовив Господь до Мойсея й Аарона, кажучи: Доки бути цій злій громаді? Те, що вони нарікають на Мене, і скарги ізраїльських синів на вас Я почув. Скажи їм: Я живу! – каже Господь. Що ви сказали до Моїх вух, те дійсно і зроблю вам. У цій пустелі поляжуть ваші кості, – вся ваша кількість, ваші пораховані від двадцятилітніх і старше, які нарікали на Мене. Ніхто з вас не ввійде в землю, над якою Я простягнув Свою руку, поклявшись вас на ній поселити, – крім Халева, сина Єфонії, та Ісуса, сина Навина. А дітей, про яких ви сказали, що стануть здобиччю, Я введу в землю, і вони успадкують землю, яку ви відкинули. А ваші кості поляжуть у цій пустелі. Тож ваші сини живитимуться в пустелі/ будуть поглинатися пустелею сорок років і розплачуватимуться за вашу розпусту, доки не перетворяться в прах ваші кості в пустелі. За кількістю тих днів, упродовж яких ви оглядали землю, – сорок днів, – будете розплачуватися за ваші гріхи сорок років – рік за день, – і ви пізнаєте гнів Мого обурення. Я, Господь, це сказав! Насправді так зроблю з цією нікчемною громадою, яка об’єдналася проти Мене! Вони будуть вигублені в цій пустелі, – тут вони загинуть! А ті люди, яких посилав Мойсей оглядати землю і які, повернувшись, нарікали на неї перед громадою та розпускали погані чутки про землю, – померли від пошесті перед Господом ті люди, які говорили погане проти землі. А Ісус, син Навина, і Халев, син Єфонії, залишилися живими з тих чоловіків, які ходили оглянути землю. І Мойсей переказав ці слова всім ізраїльським синам, і народ дуже засмутився. А вставши вранці, вони пішли на вершину гори й говорили: Ось ми, присутні тут, підемо до краю, про який сказав Господь, бо ми згрішили. Та Мойсей сказав: Чому ви порушуєте слово Господа? Успіху не буде у вас! Не йдіть, бо немає з вами Господа, тож ви впадете перед вашими ворогами. Адже там перед вами – амалик і ханаанець, і поляжете від меча, бо ви відвернулися, виявивши непослух Господу, тож Господа не буде посеред вас. І все ж таки вони рішуче пішли на вершину гори. А ковчег Господнього завіту і Мойсей не рушали з табору. Амалик же і ханаанець, які засіли на тій горі, спустилися і розгромили їх, і вигублювали їх аж до Ерми. І вони повернулися до табору.
Четверта книга Мойсея Числа,
Глава 14
© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії