Сучасний світ у «чорному дзеркалі» постправди. Виступ Георгія Коваленка на КЛБІ-2020

Для XVIII КЛБІ, який цьогоріч відбувається в онлайновому форматі, організатори винесли на обговорення тему: «Розрізняти правду й неправду: постійний виклик?»

У середу, 22 липня, на Круглому столі: Туга за Правдою, яка визволяє (відбувався у рамках  Літнього інституту) учасниками були: Мирослав Маринович, Георгій Коваленко, Петро Балог, Богдан Огульчанський, Павло Смицнюк. Модерував зустріч Костянтин Сігов.

Виступ ректора Відкритого православного університету Георгія Коваленка було присвячено темі постправди в сучасному суспільстві та кільком пунктам документу «Туга за Правдою, яка визволяє», зокрема: сприйняття інформації зомбованою людиною та брехня як загроза нової світової війни.

Георгій Коваленко

«Чорне дзеркало». Перша серія

Я хочу актуалізувати хоч і новий, але документ, якому вже кілька місяців. Він був оприлюднений напередодні Великодня.

Туга за Правдою, яка визволяє

Учора (21 липня), коли ми споглядали події в Луцьку (операція зі звільнення заручників із захопленого терористом автобуса — ред.), то, коли все завершилося, саме питання про правду постало дуже гостро. Тоді пролунала фраза: «Ми ніколи не дізнаємося правду». Якщо раніше хтось її міг приховати, то тепер, у світі постправди, подія буде висвітлена, протлумачена, інтерпретована в такій кількості і в такий спосіб, що ми справді ніколи не дізнаємося, що відбулося насправді.

Я згадав першу серію «Чорного дзеркала», сценарій… Я довго думав, чи можу я як священник писати про цей серіал і про першу серію. Поки я думав, я зрозумів, наскільки те, що у нас відбулося, не схоже на «Чорне дзеркало».

Далі я почав дивитися новини, які теж були написані як сценарій. І я побачив зв’язок фільму «Земляни» з «Джокером». І тут знову виникає цілий сценарій, ціла теорія, як це може бути. Потім по ходу подій ми бачили, як включилися в процес православні пропагандисти. Які сценарії вони почали прописувати. І в цьому розмаїтті неправд, напівправд, сценаріїв, новин як кіно виникло питання: а як цю правду реально знайти?

Тому я слідом за паном Мирославом буду ставити питання: як дивитися, щоб побачити правду?

Фокус споглядання — Євангеліє

Виявляється, що сама правда є дороговказом, тією призмою, через яку ми можемо дивитися. Ми маємо як християни дивитися крізь світло і крізь правду, яка є Христос. Тобто Євангеліє і Христос є дороговказом. Бо насправді наше завдання — не з’ясувати послідовність подій, а подивитися на події, на їх наслідки, на дії людей в ситуації, на те, як вони себе презентують у цій ситуації, які слова говорять з точки зору Євангелія і євангельського ставлення до людини.

Я сьогодні перечитав документ і «вийняв» з нього кілька невеличких фраз. Наприклад:

«Сприйняття такої спотвореної інформації перетворюється на акт віри, а не на висновок розуму. Мало того, логічні доводи збоку про хибність такої інформації сприймаються зомбованою людиною як спроба обдурити її й відхилити від правди. Так Єва повірила, що Бог хоче приховати від неї можливість пізнання добра і зла (пор. Бут. 3:1–7), — і всі ми знаємо, що з цього вийшло».

І ще одна фраза: «В умовах всесильної брехні неможливо ефективно здійснювати безпекові функції держави. Адже рішення, прийняті урядами чи виборцями на основі тонко викривленої інформації, стають хибними, оскільки не відповідають реальній ситуації. В очах еліт світло правди тьмяніє, і це не дозволяє точно розрізняти межу між добром і злом: у густих сутінках розрізнити плями неможливо. У результаті в суспільствах загрозливо накопичуються щораз більші похибки, неминуче зростає міжгрупова й міжнародна недовіра, що врешті-решт може стати причиною однієї великої помилки, як-от нова світова війна.»

У цьому документі про це сказано прямо.

«Така загроза є цілком реальною. Зниження порогу до практикування брехні неминуче призводить до зниження порогу до застосування мови ненависті. Саме тому брехню так важко подолати логічними аргументами, бо вона підсилюється ненавистю, проти якої логіка безсила. Брехня і ненависть дають імпульс насильству, а всі разом вони невпинно штовхають людство до прірви.»

І в цьому сенсі знову я з тексту вийняв два запитання: «Щó протиставив би Ісус нинішній цивілізаційній загрозі? Яке слово Він сказав би нинішнім людям у цей конкретний час?».

Помилка документу «Туга за Правдою»

Мені здалося, що ми зробили помилку в цьому документі, коли поставили це питання в час: «Щó б Христос сказав сьогодні?». Насправді Христос все сказав, для всіх часів. І саме тому треба сьогодні, як і завжди, слухати слова Самого Христа, Він дає механізми. Один з них — про світле і лихе око: «Світильником для тіла є око. Якщо око твоє чисте, то і все тіло твоє буде світлим. А коли  око твоє буде лихе, то й усе тіло твоє темне буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрява, то яка ж тоді темрява?» (Мф. 6:22-23).

Останнім часом ця цитата, цей образ, він дуже важливий, тому що мова йде про світле, добре, позитивне око, погляд, яким ми дивимося у світ. Чи шукаємо ми там світло, добро? Чи позитивний наш погляд? Чи говоримо про теорію змови? Чи ми бачимо лише недоліки? Чи ми перетворюємося на тих, хто постійно критикує іншого, а не себе.

Біблійні тексти як механізми

І тут знову цитата з послання апостола Павла до римлян, це читання цієї неділі: «Благословляйте тих, хто вас переслідує. Благословляйте, а не проклинайте».

Ми звикли, що благословення — як дозвіл, санкція. Благословляє в нас ієрархія, священники…  А всі інші йдуть за благословенням як за дозволом. Але насправді саме слово «благословення» — це «добре слово». Як можна благословити того, хто тебе жене, переслідує? Чи ворога? Це значить, знайти щось добре, сказати щось добре.

А що таке клясти, проклинати? Це лаяти, використовувати мову ворожнечі, розпалювати ненависть. Знову конкретний механізм, як можна відповідати на те, що сьогодні відбувається.

Що для тих, хто  «поза стадом»?

Друге важливе запитання, яке стоїть поруч із першим: «Тому народ Божий мусить поставити собі питання, чому його свідчення є таким непереконливим для тих, хто «поза стадом»? Це питання, яке ми визначили, але в цьому документі майже не прописали. Ми сподіваємося, що не тільки богослови, філософи, священники, але й ієрархи будуть теж сприймати цей документ як важливий для Церкви в цілому. Але давайте спробуємо дати на це запитання відповідь. Бо сучасні церкви більше схожі на держави чи на великі корпорації, ніж на спільноту, яку зібрав довкола Себе Христос. Чи на апостольські громади, які описані в Новому Завіті. А ще більше — на юдейську спільноту часів Христа (первосвященики,  архієреї, ієрархи, старійшини народу, книжники, фарисеї, ворогуючі напрямки всередині), ніж на послідовників Христа тих часів.

Сучасні церкви більше переймаються власними корпоративними інтересами, владою, майном, зовнішніми ознаками церковності, ніж правдою, справедливістю, жертовністю, любов’ю… Згадаймо Євангеліє: «Через збільшення беззаконня у багатьох охолоне любов». Любов — це теж наша відповідь, те, про що казав Христос: «Ви чули: люби свого ближнього і ненавидь свого ворога. А я кажу вам: любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі» (Мф. 5:43-48). Абсолютно практичні рекомендації знаходимо в Євангелії. А чи знаходимо ми такі рекомендації в офіційних церковних заявах? Чи знаходимо ми в реальних діях реальних церковних спільнот чи священнослужителів саме цей шлях? Як ми говоримо один про одного, яку мову застосовуємо, які образи?

Масштаб Євангелія — це масштаб людини

Масштаб Євангелія — це масштаб людини, до якої звертається Христос. Іноді масштаб проблем, якими ми сьогодні переймаємося, за якими слідкуємо, знову перед нами ставить питання: хто є ближній? Навіть віртуальний ближній. Нашим ближнім може бути людина за тисячу кілометрів від нас. І одночасно образ ближнього може бути настільки віртуалізований, що він відірваний від реальності. І віртуальні проблеми стають важливішими за реальні.

Дуже важливо, щоб Церква не повторювала помилок минулого. Ми бачили, що Церква кілька разів намагалася робити соціальні християнські експерименти над суспільством. Пробувала збудувати християнські імперії, держави, міста… Але згадайте: Христос не сприйняв спокуси владою в пустелі, сказав, що «царство Моє не від світу цього». Тому це теж важливий вимір, який ми маємо пам’ятати і думати над тим, що насправді є відповіддю християнства, християнина і в яких формах ці відповіді можуть пролунати в сьогоднішній час.

Також на круглому столі виступив науковий секретар Відкритого православного університету о. Богдан Огульчанський.

Що може і повинна робити Церква? Ідеалізм як цільний світогляд, заснований на прагненні до ідеалів. Нероздільність справедливості і довіри

Священик Богдан Огульчанський

Спробуймо, з деяким спрощенням, розрізнити в людській особистості матеріальну і духовну основу та оцінити, як вони сприймають справедливість. Справедливості  жадає наше матеріальне єство, яке дуже гостро відчуває, якщо його в чомусь обділили. А от, щоб боротися за справедливість – важлива духовна складова. Деяка історична аналогія:  механізми європейського права – це зовнішня (матеріальна) інституція, якій уже не одне століття. Але, для того, щоб домогтися ефективної і справедливої правочинності, потрібна була жертовна боротьба за справедливість, яку в Європі вели переважно християни з християнським розумінням гідності людини.

В Церкві є ідеалісти – люди, охочі і здатні до жертовності. Як і в будь-якій іншій людській спільноті, їх меншість. Але такі люди спроможні стати основою церковних інституцій, які будуть чутливими до правди і неправди, до розрізнення добра і зла.

При цьому: ідеалісти надихаються не ідеями, а ідеалами. Ідеалами, які закладені в Євангелії. Жертовність ідеаліста у прагненні до ідеалу поєднується із повагою до ідеалів інших. Християни жертвують собою, але не вимагають жертви від інших.

Хоч, як і у звичайній людській організації, у церковній спільноті є властивість – перетворювати неформальні стосунки у формальні, зводити творіння духу до передруку букви  – з іншого боку, християни вірять, що Церква – це спільнота не лише людська. Тут завжди є та закваска (образ Євангелія – «закваска Царства Небесного»), яка сприяє життю духа. У сприятливі для Церкви часи люди, які мають у собі цю закваску, здатні істотно впливати на церковне життя своєю жертовністю і прикладом. І тоді Церква може освячувати життя суспільства.

Адже – що потрібно громадянам для ефективного будівництва справедливих суспільних інститутів? Така якість, як справедливість, має доповнитися ще однією дуже важливою – ДОВІРОЮ. Думаю, що наявність довіри – це навіть більше,  ніж наявність справедливих інституцій. Водночас довіра і справедливість нероздільні.

В Церкві чи біля Церкви знаходиться досить багато людей вразливих, яким дуже важко існувати у такому просторі життя, в якому не дають місця Богові. Тому ззовні може здатись, що  такі вразливі і на вигляд слабкі натури і утворюють Церкву. Це і так, і не так. Адже у таких людей є особливий досвід – вони знають, що таке, коли «сила Божа діє в немочі людській» (порівн. 2 Кор. 12, 9). І саме такий досвід дає місце в Церкві світлу, яке «у пітьмі світить, і пітьма не поглине його». Отже, досвід реального християнства – це досвід життя з помилками, де споруди, які ми зводимо, недоладні. І, водночас, це досвід підтримки від Того, Хто особливо виразно проявляє свою турботу тоді, коли наших сил недостатньо. 

У Церкві, яка закладена своїм Засновником як зібрання ідеалістів, може також бути достатньо висока пропорція жертовних людей. Їх зустріч і співпраця із іншими небайдужими членами суспільства – важлива місія Церкви.

Але для зустрічі ідеалістів з різних секторів суспільства (і свідомих християн зокрема) важливим є достатній рівень загальної довіри в суспільстві загалом або у значній частині його секторів.

Саме примноження добра (яке, в основі своїй, є особистісною розбудовою стосунків із тим «ТИ», Який творить нас і дарує буття усім іншим союзам «Я-Ти»), вибудовування глибших стосунків довіри і взаємного служіння – і є запорукою успіху, перемоги у змаганні добра і зла.

***

Нагадаємо, що КЛБІ-2020 триватиме до 1 серпня. З програмою можна ознайомитися на сайті ETHOS.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *