ТОП-10 книг від Георгія Коваленка

Перелік з 10 книг, які відобразилися на світогляді й житті, розміщує у своєму новому блозі ректор Відкритого православного університету Георгій Коваленко.

«10 книг, які вплинули чи вразили, або Книжковий челендж» — так називається його пост на платформі «Блогословіє православного священика».

«Прийняв виклик від Андрія Мелешка взяти участь у книжковому челенджі — 10 книг, які вплинули чи вразили», — написав в ФБ про появу своєї ТОП-десятки улюблених книжок о. Георгій. 

Розміщуємо ТОП-10 згідно хронометражу, за яким інформація про книги з’являлася у фейсбуці Георгія Коваленка.

1/10 Максим Горький. Сердце Данко.

Розпочну з дитинства. У 6 років я прочитав “Серце Данко” (дитяче видання частини оповідання Максима Горького “Старуха Изергиль”). І після цього почав читати без зупину. Але лише через багато років, коли мама мені про це нагадала, я перечитав оповідання і зрозумів, наскільки воно вплинуло на мій світогляд. До речі, декілька років тому дружина і діти знайшли це видання в букіністів і подарували мені на день народження.

А “книжковий челендж” першій я хочу передати своїй мамі Ніні Коваленко — вчительці російської мови і літератури тієї школи, де і я вивчився і яка і сама завжди любила читати, і сина навчила. 

2/10 Льюис Кэрролл. Приключения Алисы в стране чудес / Алиса в Зазеркалье.  

Цю книжку, яку більшість вважає дитячою, мені пощастило вперше прочитати у 20 років, вже після армії, коли я готувався до вступу на філософський факультет університету. До рук мені потрапило видання з передмовою Честертона, оригінальними ілюстраціями і величезною кількістю пояснень від американського математика Мартіна Гарднера (іноді на декілька сторінок) до тексту Керрола, який, до речі, був не стільки письменником, скільки математиком, логіком, філософом і англіканським священиком-теологом.

Прочитавши книгу з усіма поясненнями, я ще декілька днів не міг “нормально” спілкуватися з людьми, бо звертав увагу не тільки на те, що вони хотіли мені сказати, але й на те, що до мене промовляли слова, які вони використовували. А звичка “гратися” словами і сенсами залишилася назавжди. 

А ще в моїй домашній бібліотеці, не зважаючи на всі переїзди, залишилася та сама книжечка, і я її сьогодні знайшов не на полиці, а на підвіконні у доньки Софії, яку і хочу долучити до книжкового челенджу, як тільки вона захистить свою магістерську.

3/10 Джордж Орвелл. 1984.

Я прочитав цю антиутопію, написану 1948 року, у 1989-му, тобто через 5 років після майбутнього, яке описував автор. Спочатку вона мені здалася геніальним описом тоталітарного минулого. Потім я почав помічати довкола себе орвеловський “ангсоц”, “новояз” і “двомислення”, якщо й не в тих самих формах, але ті самі по внутрішньому змісту. А з входом до нашого життя інтернету і інших цифрових технологій, що дозволяють маніпулювати свідомістю мас не гірше орвелівського Міністерства правди, стало зрозумілим, що ця книга актуальна і для майбутнього, бо ми вже живемо у світі постправди і гібридних війн.

Майже одночасно я прочитав і “О дивний новий світ” Олдоса Хакслі, який був написаний ще в 30-х і який добре описує, куди може зайти суспільство споживання, технологій і задоволень.

З тих пір я люблю читати і дивитися (тепер у вигляді нон-фікшн-серіалів) антиутопії. А почалося все з Орвела.

Ну і, зважаючи на тему, хочу передати виклик Володимирові Сущенку, з яким ми буквально декілька днів тому згадували ті світоглядні переміни, які сталися з наму в часи перебудови. 

P.S. Звичайно, варто також згадати і “Колгосп тварин” Орвела, не тільки тому, що це геніальна казка-притча про те, чим завершуються революції під правильними гаслами. Але й щоб згадати, що саме українська стала другою (разом з німецькою) після оригіналу мовою цього твору, а Орвел на прохання перекладача, українського професора-візантиніста з Гарварда Ігоря Шевченка, особисто профінансував видання перекладу для безкоштовного розповсюдження серед українців, вивезених до Німеччини нацистами і не бажавшими повертатися під більшовиків.

4/10 Біблія.

Є книги про Вічне. Вони так і називаються — Книги. А грецькою це звучить “Біблія”. Біблія — це бестселер №1 у світі і Святе Письмо (Слово Боже) для християн.

В моєму книжковому челеджі Біблія опинилася 4-ю не тому, що вона менш важлива, ніж три попередні. По-перше, якби я розпочав челендж саме з Біблії, це було б занадто банально. По-друге, спочатку я думав, що вона буде вінцем мого списку, але ось підходить неділя, коли ми традиційно з громадою читаємо Святе Письмо онлайн. І я вирішив не відкладати Біблію, а нагадати про неї. 

Біблія потрапила мені в руки у 20 років і дала мені її мама у 1988-89 році зі словами “Ось, тобі ж це цікаво”. А до мами Біблія потрапила від подруги, яка повернулася з подорожі до Фінляндії, де радянським туристам подарували те саме ювілейне “зелене” видання до 1000-річчя Хрещення Київської Русі. 

Я не був християнином з дитинства, я ним став, коли прочитав Євангеліє. Саме в той момент, коли мені до рук потрапила Біблія, я шукав відповіді про сенс життя, які врешті-решт і привели мене на філософський факультет університету і до Церкви.

До речі, в мене зберіглася Біблія, яку мені подарував молодий настоятель храму, куди я почав ходити, який ми нашою молодою спільнотою новонавернених християн розпочали відбудовувати і в якому через декілька років я став священиком. Але спочатку, паралельно з будівництвом, ми створили школу і бібліотеку, де я був бібліотекарем. 

А ще в мене не просто зберігся, а є у постійному використанні через звичку і зручність формату Новий Завіт 1988 року — видання Екзарха усієї України Філарета, митрополита Київського і всієї України, видане “на духовну користь православновіруючих людей у зв’язку з 1000-літтям Хрещення Русі”.

А коли доводиться працювати, наприклад, над «Біблійними історіями для дітей», то робочий стіл заповнюють і усі інші видання Святого Письма в різних перекладах і з додатковими коментарями.

А до книжкового челенджу цього разу хочу запросити доньку Олександру, яка є дипломованою релігієзнавицею і на початку цьогорічного Великого посту запитала, яке видання Біблії краще взяти читати з коментарями. Я порадив їй “Нову Женевську учбову Біблію”.

5/10 Умберто Еко. Празький цвинтар.

Хоча я б також радив і “Бовдоліно”, і “Маятник Фуко”, ну й славнозвісне “Ім’я рози”, з якого наприкінці 80-х і почалося моє знайомство з цим філософом-семіологом (це той, хто займається знаками, символами і способами передачі інформації між людьми і в суспільстві), який майже в 50 років написав свій перший роман, що приніс йому світове визнання. А повернувся до мене Умберто Еко вже у 2000-х, в т.ч. і як автор блискучих колонок і статей, які він писав для різних видань і які виходили як збірки окремими книжками (в мене на полицях, як мінімум, 2 з них + інтерв’ю-діалоги УЕ і Жана-Клода Кар’єра про майбутнє інформаційних технологій з промовистою для нашого челеджу назвою “Не сподівайтеся позбутися книжок”).

Але повернемося до романів. Вони геніальні ще й тому, що весь контекст в них справжній і глибоко досліджений автором як науковцем. І ось в цей справжній контекст УЕ вставляє вигаданого героя і вигадану сюжетну лінію, яка зв’язує всі наявні факти реальності і важливі для розуміння людини і людства сенси у захопливу історію. Роман “Празький цвинтар” про теорію змови і походження (від предтеч, натхненників і до безпосередніх авторів) однієї з геніальніших підробок, яку для знищення цілих народів і розпалювання війни і ворожнечі викоростовували (і використовують донині) і нацисти, й ісламісти, і російські православні фундаменталісти. Мова про “Протоколи сіонських мудреців” і про те, яку роль у їх появі і розповсюдженні відіграють служителі облуди — секретні служби, що вважають себе поза законом і поза мораллю.

А ще моя донька-культуролог Марія, яка створили дуже цікавий і наповнений сенсами проект What`sart?, колись придбала собі у Флоренції мовою оригіналу величезну і наповнену ілюстраціями книжку Umberto Eko “Storia della bruttezza” (в українському перекладі “Історія потворності”). От їй я і передам сьогодні естафету цього книжкового челенджу.

6/10 Андрей Макаревич. Все очень просто.

Учитывая, что пару лет назад Нобелевскую премию по литературе вручили главному рок-барду последнего полувека Бобу Дилану (Bob Dylan), думаю, что и главный для меня рок-поэт, главная группа которого уже отпраздновала свое 50-летие, заслуживает места в моем литературном ТОП-10.

Я услышал песни “Машины времени” задолго до того, как прочитал Евангелие. Они были честными и о главном, а еще в обрамлении любимого нами рок-н-ролла, который тогда еще играли на танцах. Впервые это было где-то в 1979 году в исполнении старших ребят под гитару, и почти сразу потом был альбом “Маленький принц” с литературными вставками из Экзюпери. А в 1982 я впервые побывал на их концерте. 

С тех пор для музыки на понятном языке главным для меня является текст. В нем должен быть смысл или игра слов, или подтекст, или ирония, или гротеск. Все это есть в текстах Макаревича. 

А у меня есть все альбомы не только с “Машиной”, но и сольные под гитару, и с группой “Папоротник”, и с группой “Квартал”, и с “Оркестром креольского танго”, и с Yo5… (все изданное и неизданное, официальное и неофициальное, его и в его исполнении, например, Акуджава и Галич). 

А еще есть книги: и о “Машине”, и о кулинарии, и о жизни, и о “безусловном вреде пьянства”, и даже сказки, и даже в переводе на украинский язык. Но из всех них я выбрал самую первую, изданную в 1991 году, что тогда казалось чудом, и в которой треть занимают тексты песен и стихи Макаревича. 

В прикрепленных фото, например, “Миллионеры”  — ироничная песня 1971 года об “изумрудном унитазе”, о которой я вспомнил в 2014-м. А еще там есть стихи, которые в магнитоальбомах читались между песнями и никогда не выходили на дисках, но потрясали и запоминались навсегда. А еще, взяв книгу для этого поста, я обнаружил стихи, которые датированы 1988 и 1990, а песнями стали в конце 90-х.

P.S. Естественно, как не один на небосклоне рок-поэзии Боб Дилан, так не один и Макаревич в моем плей-листе. Я люблю и регулярно слушаю не только его. Но это уже для другого поста и другого ТОПа — моих любимых рок-поэтов или музыки со смыслом.

P.P.S. Упс! Ледь не забув, що челендж треба передавати. І цього разу це буде наша старша донька Дарія, батьки якої примудрилися потрапити на концерт “Машины времени” навіть під час весільної подорожі.  

7/10 Пінхас Полонський. Біблійна динаміка (сучасний коментар на Тору). том 1. Буття.

Скористаюсь книжковим челенджем, щоб повідомити про вихід нової і дуже цікавої книги.

Як автор однієї з передмов учора отримав свій примірник. Для більш широкої аудиторії книжка ось-ось має з’явитися в одній з інтернет-книгарень, а поки доступне передзамовлення на україномовній версії сайту pinchaspolonsky.org.

Працю Пінхаса Полонського «Біблійна динаміка» можна придбати в інтернет-книгарні

З книгами Пінхаса я познайомився завдяки видавництву «Дух і Літера», тому челендж передаю Костянтину Сігову. А безпосередньо з автором мене познайомив, здається, Валерій Пекар, у якого, до речі є цілий Telegram-канал про важливі і цікаві книжки Pekar`s Book Review.

Моделі цінностей, розвиток українського суспільства та завдання релігії. Публічна лекція Валерія Пекаря

А ще в нас у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості була цікава лекція Пінхаса Полонського “Модернізація ортодоксальної релігії”, яка доступна на нашому каналі у SoundCloud.

А те, що я хотів би сказати про “Біблійну динаміку” і чому вона важлива не тільки для ортодоксальних юдеїв, а й для ортодоксальних християн (православних), — у передмові.

Незабаром вийде книга Пінхаса Полонського «Біблійна динаміка». Вже можна передзамовити і прочитати передмову

8/10 протопресвитер Николай Афанасьев. Трапеза Господня.

Саме завдяки книжкам «паризької школи» неімперського православного богослів’я і російської нерадянської релігійної філософії ХХ століття еклезіологія (вчення про Церкву) стала моїм головним захопленням початку 90-х років минулого (!) століття. А завдяки о. Ніколаю це стала евхаристійна еклезіологія, тобто така, яка вибудовує розуміння природи Церкви (грецькою «еклесія» — зібрання) як зібрання на Трапезу Господню для причастя, що єднає і з Христом, і у Христі в Церкву — Тіло Христове. Як влучно сказав інший мій улюблений автор тих часів прот. Сергій Булгаков: «Богословие нужно черпать со дна евхаристической Чаши». І якщо вже мова пішла про цілий напрямок у богослів’ї, то варто згадати і о. Кіпріана Керна, і о. Олександра Шмемана, і о. Іоанна Мейєндорфа. А плеяду віруючих філософів-вільнодумців варто продовжити іменами Ніколая Бердяєва, Семена Франка, Петра Струве, о. Василя Зеньковського. Всіх їх сприймають як росіян, та й самоідентифікація більшості з них була саме такою, бо народилися вони у Російській імперії. Хоча, Бердяєв, наприклад, був онуком «уездного предводителя киевского дворянства», народився у родовому маєтку Обухів і вчився на природничому і юридичному факультетах Київського університету. А о. Василь Зеньковській так взагалі у 1918 році був міністром віросповідань в Уряді гетьмана Скоропадського і всіляко підтримував українізацію богослужіння і видання Біблії українською. Та й о. Ніколай Афанасьєв, книгу якого я обрав сьогодні, народився в Одесі.

А ще я хотів би щиро подякувати заснованому в еміграції «Русскому студенческому христианскому движению» (РСХД) і «Фонду помощи верующим в СССР при РСХД — Париж», завдяки якому книжки цих богословів і філософів, видані YMCA-Press, безкоштовно і вчасно потрапили в наші руки на початку 90-х. 

А челендж я хочу передати сьогодні двом людям, які були свідками того, як волохатий “філософ” не тільки підстригся і відпустив бороду, але й на 4-му курсі став священиком. Це мій друг і однокурсник по філософському факультету Київського університету Андрій Солонський, який завжди був справжнім книгочеєм. А також подруга і також однокурсниця Юлія Тищенко, з якою ми і зараз продовжуємо пізнавати Божественну Премудрість разом.

А мені залишилося ще 2 книги і вибір ускладнюється.

9/10 Клайв Стейплз Льюїс. «Хроніки Нарнії». Книга 7 «Остання битва».

«Хроніки Нарнії» Льюїса, як і «Володар перснів» Толкіна, були улюбленими книгами декількох поколінь європейців після Другої світової. А це означає, що ними захоплювалися і на них виховувалися ровесники моїх батьків (натяк на необхідність прочитати для мами і тестя). 

А до мене ці книги прийшли через дітей. Точніше, через молодшого сина, який, на відміну від його старших сестер, ніяк не хотів читати паперові книжки, бо виріс з планшетом в руках. І ось тоді я вирішив слухати з ним аудіокнижки по дорозі в школу і назад, бо в першому класі це щоденне дійство займало не менше півтори години щодня. І першою аудіокнигою, яка по-справжньому його захопила, да так, що ми прослухали поспіль не менше семи разів кожен з семи томів, були «Хроніки Нарнії». А мені як дорослому, який вже був знайомий і з богословською, і з більш літературною творчістю Льюїса («Просто християнство», «Листи крутеня», «Космічна трилогія»), найбільше вразила остання «апокаліптична» частина «Хронік», де так само, як в першій частині, в образах читалося Євангеліє і тема Христової жертви і Воскресіння, очевидними були паралелі з Одкровенням Івана Богослова і темою останніх часів, Армагедона і вічного життя, про яку дорослим раджу почитати «Велике розлучення» того ж автора.

Тепер син під аудіокнижки грає в LEGO і на планшеті, їде в машині і засинає. Тепер його улюбленими є усі 7 частин Гаррі Поттера, кожну з яких він вже прослухав не менше 10-15 разів. Ну, і я з ним вже точно по 3-4 рази кожну. І мені вони, скажу чесно, теж подобаються. 

Сину (хоч його й немає у Facebook) я й передам естафету цього челенджу, бо серед його улюблених вже з’явилися і паперові книжки. А мені цікаво, про що вони.

10/10 книга, яку я читаю зараз (насправді, їх дві)

Насім Ніколас Талеб. Шкура у грі.

Ювал Ной Харарі. 21 урок для 21 століття.

Перший (Талеб) — американський фінансовий аналітик і біржевий трейдер ливанського походження, який передрік фінансову кризу 2008 року і став всесвітньо відомим завдяки своїм «чорним лебедям», виявився ще й православним християнином. Пару років тому я купив його «Антикрихкість» собі в подарунок у паперовому варіанті, але врешті-решт довелося купувати аудіокнигу, бо слухати в той момент було зручніше, ніж читати. А декілька тижнів тому завдяки Анатолію Сахну (йому й передам челендж) розпочав читати останню книгу Талеба «Шкіра у грі». Процитую місце, де я зупинився (дуже символічно, бо воно про обрання віри народом, що жив на наших теренах ще до Володимирового хрещення і історія вибору якого трохи нагадує історію, описану нашими літописцями): 

«Таку стратегію пошуку оптимального серед необов’язково великої кількості варіантів, імовірно, використовували хазари, коли обирали собі віру між ісламом, юдаїзмом і християнством. За легендою, до них прибули три високоповажні делегації (єпископи, рабини і шейхи), щоб якнайвигідніше себе «продати». Хазарські правителі запитали християн: «Якби вам довелося обирати між юдаїзмом та ісламом, що ви обрали б?» — «Юдаїзм», — відповіли ті. Тоді хазарські правителі запитали мусульман: «Що для вас краще — християнство чи юдаїзм?» — «Юдаїзм», — відповіли мусульмани. Урешті-решт хозари прийняли цю релігію». (від мене — на жаль, легенда або Талеб не розповідають, що на подібне запитання відповіли юдеї).

Про другого (Харарі) мені декілька років тому розповів Костянтин Іванченко, з яким я теж залюбки тепер поділюся челенджем. На противагу Талебу, який не приховує, хоч і не афішує свою православність, Харарі виявився відвертим атеїстом і відкритим геєм єврейського (а значить, біблійного) походження. Але це не завадило йому бути цікавим мислителем, що ставить неординарні і цікаві запитання, на які нам всім шукати відповіді. Тоді я прослухав у форматі аудіокниг, які чесно придбав на Yakaboo, його «Sapiens» і «Homo Deus». Раджу для розширення уявлення про історію людства та його перспективи. На жаль, аудіокнижки можна знайти лише російською, бо в Україні індустрія їх виробництва так і не розвинулася. «21 урок для 21 століття» я хотів придбати давно, але не хотів російською, бо дізнався, що деякі неполіткоректні щодо путінського режиму речі у російському перекладі були підредаговані. І от, коли ми вчергове зібралися на вихідні за місто, я не витримав і замовив собі паперову книгу і тепер потихеньку читаю. Зараз, наприклад, я тут і знову тут Україна (цікаво, як це місце перекладено російською): 

«Унаслідок цього людство мало розробити цілковито нові моделі — ліберальну демократію, комуністичну диктатуру й фашистські режими, і це тривало понад сто років жахливих воєн і революцій — щоб поексперементувати з цими моделями, відсіяти зерно від полови й упровадити найліпші рішення. Дитяча праця в діккенсівських вугільних шахтах, Перша світова війна й Великий український голодомор 1932-1933 років — ось лише мала частка вартості навчання, яку людство сплатило.

Виклик, який кидають людству в ХХІ столітті інформаційні й біотехнології, можна стверджувати, значно серйозніший, ніж виклики минулої епохи…» 

Що ж, на цьому мій книжковий челендж завершено, хоч перелік книг, які вплинули чи вразили, можна було б продовжувати.
#book_challenge_GK

За матеріалами блогу Георгія Коваленка

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *