Читання 19 червня

Читання дня

Євангеліє

І знов прийшов до синагоги. Там був чоловік, який мав усохлу руку.

І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його.

Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині.

А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити? душу спасти, чи погубити? Вони ж мовчали.

І, глянувши на них з гнівом, сумуючи про жорстокість сердець їхніх, говорить тому чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга.

Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його.

Але Іісус з учнями Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галілеї, Іудеї,

Ієрусалима, Ідумеї та з-за Іордану. І ті, що живуть в околицях Тиру та Сидону, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості.

І сказав учням Своїм, щоб готовий був для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього.

Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидались до Нього, щоб торкнутись Його.

І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий.

Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.

Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього.

І вибрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь,

і щоб вони мали владу зціляти від недугів і виганяти бісів;

і поставив Симона, давши йому ім’я Петро,

Якова Зеведеєвого та Іоанна, брата Якова, давши їм імена Воанергес, тобто «сини громові»,

Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фаддея, Симона Кананіта

та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.

Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти.

І, почувши, ближні Його пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі.

А книжники, які прийшли з Ієрусалима, говорили, що Він має в Собі веєльзевула і що виганяє бісів силою бісівського князя.

І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану?

Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те;

і якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той;

і якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його.

Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніше не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його.

Істинно кажу вам: простяться синам людським всі гріхи та хула, якими б вони не хулили;

але хто буде хулити Духа Святого, тому не буде прощення  довіку, а підлягає він вічному осудженню.

Це сказав Він, тому що говорили: в Ньому нечистий дух.

Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його.

Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось, Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої, надворі, питають Тебе.

І відповідав їм: хто мати Моя і брати Мої?

І, оглянувши сидячих навколо Себе, сказав: ось мати Моя і брати Мої;

бо хто творитиме волю Божу, той Мені брат, і сестра, і мати.

 

Євангеліє від Марка,
Глава  3

Апостол

Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Іісуса Христа,

через Котрого вірою і одержали ми доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією на славу Божу.

І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння,

від терпіння досвідченість, від досвідченості надія,

а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам.

Бо Христос, коли ще ми були немічні, в певний час помер за нечестивих.

Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і наважиться померти.

Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками.

Тому, тим більше нині, будучи виправданими Його Кров’ю, спасемося Ним від гніву.

Бо коли, будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його.

І не досить цього, але і хвалимось Богом через Господа нашого Іісуса Христа, через Котрого ми одержали нині примирення.

Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі согрішили.

Бо і до закону гріх був у світі; але гріх не вміняється, коли нема закону.

Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не согрішили подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього.

Та з даром благодаті не так, як із злочином. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерті, то тим більше благодать Божа і дар по благодаті одного Чоловіка, Іісуса Христа, щедро вилились на багатьох.

І дар не як суд за одного, що согрішив; бо суд за один злочин – до осудження, а дар благодаті – до виправдання від багатьох злочинів.

Бо коли злочином одного смерть панувала посередництвом одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведності, будуть царювати в житті посередництвом єдиного Іісуса Христа.

Тому, як злочином одного всім людям осудження, так правдою одного всім людям виправдання до життя.

Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішними, так і послухом одного багато стануть праведними.

Закон же прийшов пізніше; таким чином, збільшився злочин. А коли примножився гріх, стало ще більше благодаті,

щоб, як гріх панував до смерті, так і благодать воцарилась через праведність до життя вічного Іісусом Христом, Господом нашим.

 

Послання до римлян святого апостола Павла,
Глава 5

Старий Заповіт

А ось закон про барана жертви за переступ. Це є святе святих. Барана жертви за переступ мають зарізати на місці, де ріжуть жертву всепалення, перед Господом, і нехай священик виллє його кров довкола до підніжжя жертовника. Відтак нехай він принесе з нього весь його жир і задню частину, весь жир, який покриває нутрощі, й весь жир, що на нутрощах, обидві нирки й жир, що на них, над стегнами, і сальник, що над печінкою, – нехай відділить їх разом із нирками. І нехай священик принесе їх на жертовник як вогняне приношення Господу. Це є жертва за переступ. Споживати його може будь-хто чоловічої статі з-поміж священиків. Його мають спожити на святому місці. Це є святе святих. Як жертва за гріх – так і жертва за переступ, – закон для них один: вона буде священикові, який звершуватиме нею викуплення. І коли священик приносить всепалення від якогось чоловіка, то шкура жертви всепалення, яку він приносить, також буде йому. І кожна хлібна жертва, яка буде приготована в печі, і кожна, яка буде приготована на вогнищі або на сковороді, також буде священикові, який її приносить. А кожна хлібна жертва, приготована на олії чи не приготована, буде всім Аароновим синам, кожному порівну. Ось закон про жертву спасіння, яку будуть приносити Господу. Якщо хтось приноситиме її на похвалу, то нехай з жертвою хвали принесе хліби з питльованого борошна, приготовані на олії, чи прісні коржі, змащені олією, чи питльоване борошно, замішене на олії. Ці свої дари з жертвою хвали за спасіння нехай він приносить разом із заквашеними хлібами. І нехай принесе якусь частину з усіх своїх дарів у жертву відділення Господу: це буде священикові, який виливає на жертовник кров жертви спасіння. А м’ясо жертви хвали за спасіння буде йому. Нехай воно буде спожите в той же день, в який буде принесене, нехай не залишають нічого з нього до ранку. А якщо він жертвуватиме свій дар як обітну або як добровільну жертву, то нехай воно споживається того дня, коли він принесе свою жертву, і наступного. А те, що залишиться з м’яса жертви аж до третього дня, нехай буде спалене у вогні. Якщо ж він таки з’їстьb щось із м’яса на третій день, то воно не буде прийняте від нього – від того, хто його приносить – і не буде йому зараховане. Це – осквернення. І душа, яка з’їсть щось із нього, – візьме на себе гріх. М’ясо, яке доторкнеться до будь-чого нечистого, не може споживатися, воно має бути спалене у вогні. Неосквернене м’ясо може їсти кожен, хто чистий. Душа ж, яка споживе м’яса жертви спасіння, яке є Господнім, тим часом як її нечистота – на ній, – та душа пропаде зі свого народу. Якщо якась душа доторкнеться до будь-якої нечистої речі чи то з нечистоти людини, чи то нечистих чотириногих, чи то будь-якої нечистої гидоти, і споживе м’яса жертви спасіння, яке є Господнім, то та душа пропаде зі свого народу. Господь промовив до Мойсея, кажучи: Промов до ізраїльських синів, кажучи: Не споживайте жодного жиру ні з великої худоби, ні з овець чи кіз. Жир із мертвечини та зі здобичі хижака може використовуватися для будь-якої справи, та в їжу хай не вживається. Кожний, хто споживе жир із тварин, з яких принесе вогняне приношення Господу, – та душа пропаде зі свого народу. Не споживайте жодної крові в усіх ваших поселеннях ні з птахів, ні з тварин. Кожна душа, яка споживе кров, – та душа пропаде зі свого народу. Господь промовив до Мойсея, кажучи: Промовиш до ізраїльських синів, кажучи: Хто приносить Господу жертву спасіння, нехай принесе з цієї жертви спасіння свій дар Господу. Нехай його власні руки принесуть як вогняні приношення Господу жир, що на грудинці, і сальник печінки; нехай принесе їх, щоб покласти як дар перед Господом. Священик принесе жир на жертовник, а грудинка буде Ааронові та його синам. А як жертву відділення з ваших жертв спасіння віддасте священикові праву лопатку. Хто з Ааронових синів приноситиме кров жертви спасіння та жир, – тому буде як частка права лопатка, оскільки Я взяв в ізраїльських синів, із ваших жертв спасіння, грудинку жертви покладання та лопатку жертви відділення й віддав їх священикові Ааронові та його синам як вічну, встановлену законом частку від ізраїльських синів. Це – помазання Аарона та помазання його синів, частка з Господніх вогняних приношень, виділена їм у день, коли їх було приведено здійснювати священиче служіння Господу, як Господь звелів того дня, коли помазав їх, віддати їм від ізраїльських синів. Це – вічний закон для їхніх поколінь. Такий закон про всепалення, про хлібну жертву, про жертву за гріх, про жертву за переступ, про посвячення і про жертву спасіння, як Господь заповів Мойсеєві на Синайській горі того дня, коли заповів ізраїльським синам в Синайській пустелі приносити свої дари перед Господа.

Третя книга Мойсея Левітів,
Глава 7

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії