Читання 2 травня

Читання дня

Євангеліє

За шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.

Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.

Марія ж, взявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Іісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами від мира.

Тоді один з учнів Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:

а чому було б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?

Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодій. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.

Іісус же сказав: залиште її; вона зберегла це до дня погребіння Мого.

Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.

Багато з іудеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Іісуса, але щоб бачити і Лазаря, котрого Він воскресив з мертвих.

Первосвященники ж змовились убити і Лазаря,

бо заради нього багато з іудеїв приходили і вірували в Іісуса.

Другого дня багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Ієрусалим,

взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і вигукували: осанна! благословен Грядущий в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!

Іісус же, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано:

не бійся, дочко Сіонова! ось, Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі (Зах. 9,9).

Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Іісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.

Народ, що був з Ним раніше, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.

Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не встигаєте? весь світ іде за Ним.

Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були елліни;

вони підійшли до Филипа, котрий був з Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: господарю! хочемо бачити Іісуса.

Филип іде і говорить про те Андрієві; і потім Андрій і Филип розповідають про те Іісусові.

Іісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.

Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду.

Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.

Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.

Нині душа Моя стривожилась; і що Мені сказати? Отче! визволи Мене від цієї години! Але на цю годину Я і прийшов.

Отче! прослав ім’я Твоє. Тоді зійшов голос з неба: і прославив і ще прославлю.

Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім; а інші казали: Ангел говорив Йому.

Іісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.

Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.

І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.

Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.

Народ відповідав Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що Синові Людському належить піднестися? Хто є Цей Син Людський?

Тоді Іісус сказав їм: ще на короткий час світло є з вами; ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула: а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.

Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути синами світла. Це промовивши, Іісус відійшов від них і зник.

Стільки чудес сотворив Він перед ними і вони не вірували в Нього,

щоб збулося слово пророка Ісаії, який сказав: Господи! хто повірив почутому від нас? і кому відкрилася сила Господня? (Іс. 53,1).

Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісаія:

засліпив цей народ очі свої, окам’янив серце своє, щоб не бачити очима і не розуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх (Іс. 6,10).

Це сказав Ісаія, коли бачив славу Його і говорив про Нього.

Проте і з начальників багато увірували в Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги,

бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.

Іісус же проголосив: віруючий в Мене не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.

І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.

Я світло прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.

І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.

Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я казав, воно судитиме його в останній день.

Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що Мені казати і що говорити.

І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, говорю, як сказав Мені Отець.

 

Євангеліє від Іоанна,
Глава  12

Апостол

В Антіохії в тамтешній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.

Коли вони служили Господу й постили, Дух Святий сказав: відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх.

Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.

Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру;

і, будучи в Саламіні, проповідували слово Боже в синагогах іудейських; мали ж вони й Іоанна для служіння.

Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, іудеянина, на ім’я Варіісус,

який був з проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.

А Еліма волхв (бо то значить ім’я його) противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.

Але Савл, він же й Павел, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,

сказав: о, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину диявола, ворог усякої правди! чи перестанеш ти збивати з прямих шляхів Господніх?

І нині ось, рука Господня на тебе: ти будеш сліпий і не побачиш сонця якийсь час. І зараз же обійняла його темрява й пітьма, і він, тиняючись, шукав поводиря.

Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись вченню Господньому.

Відпливши з Пафа, Павел та ті, що були з ним, прибули до Пергії, в Памфілії. А Іоанн, відлучившись від них, повернувся до Ієрусалима.

Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антіохії Пісідійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.

Після читання закону і пророків, начальники синагоги послали сказати їм: мужі браття! якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть.

Павел, підвівшись, дав знак рукою і сказав: мужі ізраїльтяни і всі богобоязливі! вислухайте.

Бог народу цього вибрав отців наших і підніс цей народ під час перебування в землі Єгипетській, і силою великою вивів їх з неї,

і близько сорока років годував їх у пустині.

І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину землю їхню.

І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.

Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.

Відкинувши його, поставив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Ієссеєвого, який здійснить усі бажання Мої (1 Цар. 13,14; Пс. 88,21).

З його ж потомства Бог за обітницею воздвиг Ізраїлеві Спасителя Іісуса.

Перед самим пришестям Його Іоанн проповідував хрещення покаяння всьому народові ізраїльському.

Закінчуючи ж путь свою, Іоанн говорив: за кого ви мене вважаєте? я не той; але ось, іде за мною, у Котрого я недостойний розв’язати взуття на ногах.

Мужі браття, сини роду Авраамового, і всі між вами, хто боїться Бога! вам послане слово спасіння цього.

Бо жителі Ієрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,

і, не знайшовши в Ньому ніякої вини, вартої смерті, просили Пілата вбити Його.

Коли ж сповнилось все написане про Нього, то, знявши з древа, поклали Його у гроб.

Але Бог воскресив Його з мертвих.

Він протягом багатьох днів являвся тим, які вийшли з Ним з Галілеї до Ієрусалима і які нині є свідками Його перед народом.

І ми благовіствуємо вам, що обітницю, дану отцям, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Іісуса,

як і в другому псалмі написано: Ти Син Мій: Я нині родив Тебе (Пс. 2,7).

А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не повернеться в тління, про це сказав так: Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно (Іс. 55,3).

Тому й в іншому місці говорить: не дасиш Святому Твоєму побачити тління (Пс. 15,10).

Давид, послуживши в свій час Божій волі, упокоївся і приєднався до своїх отців, і побачив тління;

а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.

Отже, хай буде відомо вам, мужі браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів;

і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий.

Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:

дивіться, погордливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам (Аввак. 1,5).

Як вони виходили з іудейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й в наступну суботу.

Коли ж присутні розходились, то багато іудеїв і шануючих Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, переконували їх перебувати в благодаті Божій.

Наступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.

Але іудеї, побачивши народ, сповнились заздрості і, сперечаючись та лихословлячи, перечили тому, що говорив Павел.

Тоді Павел та Варнава з дерзновінням сказали: вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.

Бо так заповів нам Господь: Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі (Іс. 49,6).

Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.

І слово Господнє ширилося по всій країні.

Але іудеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей і вчинили гоніння на Павла та Варнаву і вигнали їх зі своїх меж.

Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.

А учні сповнювались радості і Духа Святого.

 

Діяння апостолів,
Глава 13

Старий Заповіт

І сталося, що після цих подій сповістили Йосипові: Твій батько хворіє. Тож взявши двох своїх синів, Манасію та Єфрема, він прийшов до Якова. І сповістили Якову, говорячи: Ось твій син Йосип прийшов до тебе. Тож Ізраїль, зібравши сили, сів на ліжку. І сказав Яків Йосипові: Мій Бог з’явився мені в Лузі, у Ханаанській землі, поблагословив мене і сказав мені: Ось Я побільшу тебе та розмножу тебе, і зроблю тебе громадою народів, і цю землю у вічне володіння дам тобі та твоїм нащадкам після тебе. Тому тепер двоє твоїх синів, які народилися в тебе в Єгипті, – ще до того, як я прибув до тебе в Єгипет, – є моїми: Єфрем і Манасія будуть моїми, як Рувим та Симеон. Діти ж, яких породиш після цього, будуть твоїми; вони будуть названі в переліку своїх братів – за їхньою спадкоємністю. Тоді, коли я йшов зі сирійської Месопотамії, померла твоя мати Рахиль у Ханаанській землі, як я наближався до іподрому Хаврата в тій землі, й поховав я її в дорозі біля іподрому на підході до Ефрата (це Вифлеєм).

І, побачивши синів Йосипа, Ізраїль запитав: Хто вони тобі? А Йосип відповів своєму батькові: Це – мої сини, яких дав мені тут Бог. Тож Яків сказав: Підведи їх до мене, щоб я їх поблагословив. Очі ж його затьмарилися від старості, й він не міг бачити. І той підвів їх до нього, і він поцілував їх і обняв їх. І сказав Ізраїль Йосипові: Ось, я не був позбавлений твого обличчя; та ось – Бог показав мені й твоїх нащадків. І відвів їх Йосип від його колін, і вони поклонилися йому обличчям до землі. А Йосип узяв своїх двох синів: Єфрема – правою рукою, – з лівої сторони Ізраїля, а Манасію – лівою рукою, – з правої сторони Ізраїля, і підвів їх до нього. Але Ізраїль, простягнувши праву руку, поклав її на голову Єфрема, – цей же був молодший, а лівицю – на голову Манасії – схрестивши руки. І він поблагословив їх, і сказав: Бог, перед Яким вгодили мої батьки, – Авраам та Ісаак, – Бог, Який мене годує з дитинства аж до цього дня, Ангел, який мене спасає від усякого зла, нехай благословить цих дітей, і нехай прикличеться в них моє ім’я та ім’я моїх батьків Авраама й Ісаака, і хай розмножаться в дуже велике число на землі.

Побачив Йосип, що батько поклав свою правицю на голову Єфрема, і йому здалося тяжким, і взяв Йосип руку свого батька, щоби перекласти її з голови Єфрема на голову Манасії, і Йосип сказав своєму батькові: Не так, батьку, адже цей первенець; поклади свою правицю на його голову. Та не схотів той, але сказав: Знаю, сину, знаю; і цей стане народом, і цей буде великим, але його молодший брат буде більшим за нього, і його потомство стане повнотою народностей. І поблагословив їх того дня, промовивши: Через вас буде благословенний Ізраїль, коли говоритимуть: Нехай зробить тебе Бог, як Єфрема і як Манасію. Тож він поставив Єфрема перед Манасією. А Йосипові Ізраїль сказав: Ось, я помираю, та Бог буде з вами, і Бог поверне вас з цієї землі в землю ваших батьків. Я ж даю тобі понад твоїх братів вибраний Сікім; я забрав його з рук аморейців своїм мечем і луком.

 

Буття,
Глава 48

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії