Читання 7 квітня

Читання дня

Євангеліє

Після тих днів зачала Єлисавета, жінка його, і таїлася п’ять місяців, кажучи:

так сотворив мені Господь у ці дні, коли зглянувся на мене, щоб зняти з мене сором перед людьми.

Шостого ж місяця був посланий від Бога Ангел Гавриїл у галілейське місто, яке називається Назарет,

до Діви, зарученої з мужем, на ім’я Йосиф, з дому Давидового; ім’я ж Діви: Марія.

Ангел, увійшовши до Неї, сказав: радуйся, Благодатна! Господь з Тобою; Благословенна Ти між жонами.

Вона ж, побачивши його, стривожилась від слів його і міркувала, що б то значило це привітання?

І сказав їй Ангел: не бійся, Маріє! бо Ти знайшла благодать у Бога;

і ось, зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Іісус.

Він буде великий і Сином Всевишнього наречеться, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його;

і царствуватиме над домом Якова повік, і Царству Його не буде кінця.

Марія ж сказала Ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю?

Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим.

Ось і Єлисавета, родичка Твоя, яку називають неплідною, і вона зачала сина в старості своїй, і їй вже шостий місяць,

бо у Бога не зостанеться неспроможним ніяке слово.

Тоді Марія сказала: Я – Раба Господня; хай буде Мені по слову твоєму. І відійшов від Неї Ангел.

 

Євангеліє від Луки,
Глава 1, вірші 24–38

Апостол

Адже і освячуючий і освячувані, всі – від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх братами, кажучи:

сповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе (Пс. 21,23).

І ще: Я буду надіятись на Нього. І ще: ось Я і діти, котрих дав Мені Бог (Іс. 8,17–18).

А як діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола,

і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві.

Бо не Ангелів приймає Він, але приймає сім’я Авраамове.

Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвященником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.

Бо як Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.

 

Послання до євреїв святого апостола Павла,
Глава 2, вірші 11–18

Старий Заповіт

Яків оселився на землі, де жив його батько, – в Ханаанській землі. Ось родовід Якова. Йосип мав сімнадцять років і, будучи юнаком, пас овець зі своїми братами – із синами Вали та синами Зелфи, дружин свого батька. Йосип приніс погану вістку своєму батькові Ізраїлеві. Яків же любив Йосипа більше за всіх своїх синів, бо він був сином його старості, й справив йому барвистий одяг. А його брати, побачивши, що батько любить його більше за всіх своїх синів, зненавиділи його і ні про що не могли з ним спокійно говорити.

Якось приснився Йосипові сон, і він розповів його своїм братам: Послухайте той сон, який приснився мені, – сказав їм, – здавалося мені, що ми серед поля в’язали снопи, і мій сніп встав і випростувався; ваші ж снопи, стоячи довкола, поклонилися моєму снопові. А брати сказали йому: Невже ти насправді царюватимешae над нами, невже ти насправді пануватимешaf над нами? І ще більше зросла ненависть до нього через його сни та через його розповіді. А він побачив інший сон – та й виклав його своєму батькові й своїм братам: Ось приснився мені інший сон, – сказав він, – наче мені поклонялися сонце, місяць і одинадцять зірок. І докорив йому його батько, промовивши до нього: Що це за сон, який приснився тобі? Невже насправді я і твоя мати з твоїми братами прийдемоag поклонитися тобі до землі? Тож його брати сповнилися до нього заздрощами, а батько його зберіг у пам’яті сказане.

Якось пішли його брати пасти овець свого батька в Сихем. А Ізраїль сказав Йосипові: Хіба не пасуть твої брати в Сихемі? Іди, посилаю тебе до них. А той відповів йому: Ось я. Тож Ізраїль йому сказав: Коли підеш, подивися, чи твої брати і вівці здорові, та й принеси мені вістку. І послав його з Хевронської долини, і той пішов у Сихем. І, як він блукав у долині, натрапив на нього чоловік. Тож запитав його чоловік, кажучи: Що шукаєш? Він же відповів: Шукаю моїх братів; підкажи мені, де вони пасуть? А чоловік йому сказав: Вони відійшли звідси, та я чув, як вони говорили: Підемо в Дотаїм. Тож пішов Йосип за своїми братами і знайшов їх у Дотаїмі. Ті побачили його здалека і, перш ніж він наблизився до них, задумали лихе, – щоб його вбити. Тож брати заговорили між собою: Ось іде той сновида. Тому тепер ходімо, вб’ємо його! Ми вкинемо його в одну з ям і скажемо: Лютий звір загриз його; і побачимо, що буде з його снами. Та Рувим, почувши, вирвав його з їхніх рук і сказав: Не губімо його душі! Не проливайте крові, вкиньте його он в ту яму в пустелі та рук не накладайте на нього, – сказав їм Рувим, щоб вирвати його з їхніх рук та повернути його батькові. І сталося, коли Йосип прийшов до своїх братів, то вони здерли з Йосипа барвисте вбрання, яке було на ньому, і взяли та й укинули його до ями – у порожній колодязь, в якому не було води.

Вони сіли їсти хліб і, підвівши очі, побачили: ось мандрівники-ізмаїльці йшли з Ґалаада, а їхні верблюди були нав’ючені пахощами, смолою і миррою. Йшли вони, прямуючи до Єгипту. Тож Юда сказав своїм братам: Яка нам користь, коли вб’ємо нашого брата і скриємо його кров? Давайте віддамо його цим ізмаїльцям, а наші руки хай не будуть на ньому, адже він – наш брат, наше тіло! І брати послухали його. І проходили люди – мадіянці-купці, а брати витягли і вивели Йосипа з ями. Вони віддали Йосипа ізмаїльцям за двадцять золотих, і ті відвели Йосипа в Єгипет. А Рувим повернувся до ями і не побачив Йосипа в ямі. Він роздер на собі одяг, повернувся до своїх братів і сказав: Хлопця нема, а я – куди тепер піду?

Вони ж взяли Йосипового плаща, зарізали козла і вимазали плаща кров’ю. І відіслали барвистого плаща, віднесли своєму батькові та й сказали: Це ми знайшли, впізнавай, чи це плащ твого сина, чи ні? І той впізнав його, і сказав: Це плащ мого сина; лютий звір його загриз, звір викрав Йосипа. Тож Яків роздер на собі одяг, одягнув мішковину на свої стегна і оплакував свого сина багато днів. Зібралися ж усі його сини й дочки, – вони прийшли втішити його, але він не бажав утішатися, кажучи: З плачем піду я до мого сина, до аду. Так плакав за ним його батько. А мадіянці в Єгипті віддали Йосипа Петефрієві, євнухові фараона, – начальникові охорони.

Буття,
Глава 37

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії