Читання 22 березня

Читання дня

Євангеліє

І, покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною.

Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її.

Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить?

Або який викуп дасть людина за душу свою?

Бо хто посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого зі святими Ангелами.

І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі.

 

Євангеліє від Марка,
Глава 8, вірші 34 – глава 9, вірш 1

Апостол

Отже, маючи Первосвященника Великого, Котрий пройшов небеса, Іісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідування нашого.

Бо ми маємо не такого первосвященника, який не може співстраждати нам в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси у всьому, крім гріха.

Тому з дерзновінням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.

Бо кожний первосвященник, котрий з людей обирається, для людей поставляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,

який може бути поблажливим до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю,

і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.

І ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон.

Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути первосвященником, але Той, Хто сказав Йому: Ти Син Мій, Я нині родив Тебе (Пс. 2,7);

6 як і в іншому місці говорить: Ти – священник повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,4).

 

Послання до євреїв святого апостола Павла,
Глава 4, вірші 14 – глава 5, вірші 6

Старий Заповіт

І Господь відвідав Сарру, так як сказав; і зробив Господь Саррі так, як говорив; Сарра завагітніла й народила в старості Авраамові сина, в ту пору, на яку вказав йому Господь. І дав Авраам ім’я своєму синові, який в нього народився, котрого народила йому Сарра, – Ісаак. А восьмого дня Авраам обрізав Ісаака, – як і заповів йому Бог. Авраамові ж було сто років, коли в нього народився його син Ісаак. І сказала Сарра: Сміх вчинив мені Господь; хто лише почує – радітиме зі мною. Хто сповістить Авраамові, – промовила вона, – що Сарра грудьми годуватиме дитину? Адже я у своїй старості народила сина!

І підросла дитина, і була відлучена від грудей. В день, коли був відлучений його син Ісаак, Авраам влаштував велику гостину. Сарра побачила сина Аґари-єгиптянки, який народився у Авраама, – як він грався з Ісааком, її сином, – і сказала Авраамові: Прожени цю рабиню та її сина, бо син цієї рабині не отримає спадку разом з моїм сином Ісааком. Дуже жорстоким видалося Авраамові рішення щодо його сина, та Бог сказав Авраамові: Нехай рішення відносно дитини і рабині не здається тобі жорстоким. Все, що скаже тобі Сарра, – послухай її голосу, бо в Ісаакові назветься твоє потомство. А від сина цієї рабині утворю великий народ, бо він – твоє насіння.

Тож Авраам встав уранці, взяв хліба й бурдюк води і дав Агарі, – поклав їй на плечі, – а також дитину, і відіслав її. Відійшовши, вона блукала пустелею біля Криниці клятви. Та вода в бурдюкові закінчилася, тож вона покинула дитину під одною з сосен і, відійшовши, сіла напроти нього десь на відстані пострілу з лука й сказала: Щоб не бачити мені смерті мого хлопця. Вона сиділа напроти нього, а хлопець закричав і заплакав.

Бог почув голос хлопця з місця, де той був, і Божий ангел закликав з неба до Агари, і сказав їй: Що таке, Агаро? Не бійся, бо почув Бог голос твого хлопця з місця, де він є. Встань, візьми хлопця і тримай його своєю рукою. Адже Я зроблю його великим народом. І Бог відкрив їй очі, й побачила криницю живої води. Вона пішла, наповнила бурдюк водою і дала пити дитині. Бог був із хлопчиком. Він виріс, поселився в пустелі та став лучником. Він оселився в пустелі Фаран, і мати взяла йому жінку з Єгипетської землі.

Сталося ж того часу, Авімелех, Охозат, його приятель, і Фікол, полководець його війська, сказали Авраамові, промовляючи: Бог з тобою в усьому, що тільки робиш. Тому тепер поклянися мені Богом, що не заподієш зла ні мені, ні моїм нащадкам, ні моєму імені, але за праведністю, яку виявив я тобі, – вияви й мені та тій землі, на якій ти оселився. І Авраам відповів: Я клянусь! Тоді Авраам поскаржився Авімелехові за водяні криниці, які відібрали слуги Авімелеха. Та Авімелех йому сказав: Я не знаю, хто зробив цю справу, – ти мені не сповістив, і я не чув, – хіба що сьогодні. І Авраам узяв овець і телят, дав Авімелехові, й вони обидва уклали завіт.

І поставив Авраам окремо сім овечок зі своєї отари. І запитав Авімелех Авраама: Що це за сім овечок, котрих ти поставив окремо? Авраам же відповів: Цих сім овечок приймеш від мене, аби були мені на свідчення, що я викопав цю криницю. Тому він дав тому місцю назву – Криниця клятви, бо там вони обидва поклялися. Тож вони уклали завіт біля Криниці клятви. Після цього Авімелех, Охозат, його друг, і Фікол, полководець його війська, підійнялися та повернулися до Филистимського краю. А біля Криниці клятви Авраам засіяв ниву і прикликав там ім’я Господа – Вічний Бог.

Прожив Авраам у Филистимській землі багато днів.

 

Буття,
Глава 21

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії