Читання 18 січня

Читання дня

Євангеліє

Був один недужий – Лазар з Віфанії, села Марії та її сестри Марфи.

Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.

Сестри послали сказати Йому: Господи! ось, кого Ти любиш, хворий.

Іісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.

Іісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.

Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.

Після цього сказав учням: підемо знов до Іудеї.

Учні сказали Йому: Равві! чи давно іудеї шукали побити Тебе камінням, і Ти знов йдеш туди?

Іісус відповідав: чи не дванадцять годин у дні? хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;

а хто ходить уночі, спотикається, бо нема світла з ним.

Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.

Учні Його сказали: Господи! якщо заснув, то одужає.

Іісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.

Тоді Іісус сказав їм прямо: Лазар помер;

і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.

Тоді Фома, який зветься інакше Близнюк, сказав учням: ходімо й ми помремо з ним.

Прийшовши, Іісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.

Віфанія ж була поблизу Ієрусалима, стадій за п’ятнадцять.

І багато з іудеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.

Марфа, почувши, що йде Іісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.

Тоді Марфа сказала Іісусові: Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.

Але й тепер знаю, що коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

Іісус говорить їй: воскресне брат твій.

Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день.

Іісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; віруючий в Мене, коли і помре, оживе.

І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?

Вона говорить Йому: так, Господи! я вірую, що Ти Христос, Син Божий, грядущий у світ.

Сказавши так, пішла і покликала тихо Марію, сестру свою, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.

Вона, як тільки почула, поспіхом встала і пішла до Нього.

Іісус ще не входив у село, а був на тому місці, де зустріла Його Марфа.

Іудеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспіхом встала й вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до гробу – плакати там.

Марія ж, прийшовши туди, де був Іісус, і побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.

Іісус, коли побачив, що вона плаче, і плачуть іудеї, які прийшли з нею, Сам засумував духом і зворушився.

І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи! піди і подивись.

Іісус просльозився.

Тоді іудеї говорили: дивись, як Він любив його.

А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити, щоб і цей не помер?

Іісус же, знову сумуючи в Собі, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.

Іісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! вже смердить; бо чотири дні, як він у гробі.

Іісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?

І ось взяли камінь від печери, де лежав померлий. Іісус звів очі до неба і сказав: Отче! хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.

Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.

Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! вийди геть.

І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хустиною. Іісус говорить їм: розв’яжіть його, хай іде.

Тоді багато з іудеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Іісус, увірували в Нього.

А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Іісус.

Тоді первосвященники й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.

Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють місцем нашим і народом.

Один же з них, на ім’я Каіафа, котрий був на той рік первосвященником, сказав їм: ви нічого не знаєте,

і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.

Це ж сказав він не від себе, а, бувши на той рік первосвященником, пророкував, що Іісус помре за народ,

і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.

З того дня змовились убити Його.

І тому Іісус уже не ходив між іудеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфраїм, і там залишався з учнями Своїми.

Наближалася Пасха іудейська, і багато людей з усієї країни прийшли до Ієрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.

Тоді шукали Іісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як ви думаєте? чи не прийде Він на свято?

А первосвященники і фарисеї дали наказ, що коли хто довідається, де Він буде, хай повідомить, щоб їм схопити Його.

 

Євангеліє від Іоанна,
Глава 11

Апостол

І коли я приходив до вас, браття, приходив провіщати вам свідчення Боже не пишномовним словом або мудрістю, бо я розсудив бути серед вас не знаючим нічого, крім Іісуса Христа, і то розп’ятого, і був я у вас у немощі і в страсі, і у великому трепеті.

І слово моє і проповідь моя не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні духа і сили, щоб віра ваша утверджувалась не на мудрості людській, а на силі Божій.

Мудрість же ми проповідуємо між досконалими, але мудрість не віку цього і не володарів віку цього скороминущих; а проповідуємо премудрість Божу, таємну, приховану, яку призначив Бог раніше віків для слави нашої, якої ніхто з князів віку цього не пізнав; бо якби пізнали, то не розп’яли б Господа слави.

Але, як написано: не бачило того око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його (Іс. 64,4).

Нам же Бог відкрив це Духом Своїм; бо Дух все проникає, і глибини Божі.

Бо хто з людей знає, що є в людині, крім духа людського, який живе в ній? Так і Божого ніхто не знає, крім Духа Божого.

Ми ж прийняли не духа світу цього, а Духа від Бога, щоб знати дароване нам від Бога, що і сповіщаємо не від людської мудрості вивченими словами, а вивченими від Духа Святого, духовне  розмислюючи з духовними.

Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може розуміти, тому що про це треба судити духовно.

Духовний же судить про все, а про нього ніхто не може судити.

Бо хто пізнав розум Господній, щоб міг пояснити його? А ми маємо розум Христовий.

 

Перше послання до корінфян святого апостола Павла,
Глава 2

Старий Заповіт

І звернувся Господь до Мойсея, кажучи: Пошли людей, хай оглянуть Ханаанську землю, яку Я даю у володіння ізраїльським синам! Пошли по одному чоловікові з племені, за їхніми родами по батьківській лінії, кожний з них – князь. І за Господнім словом Мойсей послав їх з пустелі Фаран. Усі ці чоловіки – князі ізраїльських синів. Ось їхні імена. З племені Рувима – Саму, син Закхура. З племені Симеона – Сафат, син Урія/ Сурі. З племені Юди – Халев, син Єфонне. З племені Іссахара – Іґаал, син Йосипа. З племені Єфрема – Авсія, син Навина. З племені Веніамина – Фалті, син Рафуя. З племені Завулона – Ґудіїл, син Судія. З племені Йосипа, зі синів Манасії, – Ґадді, син Сусія. З племені Дана – Аміїл, син Ґамалія. З племені Асира – Сатур, син Михаїла. З племені Нефталима – Наві, син Явія. З племені Ґада – Ґудіїл, син Макхія. Це – імена людей, яких Мойсей послав оглядати землю. А Авсія, сина Навина, Мойсей назвав Ісусом. Мойсей послав їх оглянути Ханаанську землю і сказав їм: Підіть цією пустелею і вийдіть на гору. Огляньте землю, якою вона є, і народ, який проживає на ній: чи сильний він, чи слабий, чи є малий кількісно, чи численний. І яка земля, на котрій він проживає: хороша чи погана. І які міста, в котрих він живе: чи оточені мурами, чи без мурів. І яка земля: чи родюча, чи запущена, чи є на ній дерева, чи ні. І наважтеся взяти дещо з плодів землі. А пора була – перші дні весни, початок дозрівання винограду. Тож вони пішли і оглянули землю від пустелі Сін аж до Раава, що в напрямку до Емату. Далі пішли пустелею, і дійшли аж до Хеврона, а там – Ахіман, Сесі й Теламін, роди Енака. А Хеврон був збудований за сім років перед Таніном єгипетським. Вони зайшли аж до Долини грона, і оглянули її. І там вони відсікли гілку, а на ній – одне гроно винограду – таке, що несли його на жердині, – та дещо з гранат і смокв. Тож те місце назвали Долиною грона – через гроно, яке зрубали там ізраїльські сини. Через сорок днів, оглянувши землю, вони звідти повернулися. Подорожуючи, вони прийшли до Мойсея та Аарона і до всієї громади ізраїльських синів у пустелі Фаран-Кадис. Їм і всій громаді вони принесли звіт, і показали плоди землі. Вони розповідали йому і казали: Ми пішли в землю, в яку ти нас послав, в землю, що тече молоком і медом, а це – її плід. Але народ, який там живе, – відважний, а міста – укріплені, обнесені муром і дуже великі. І ми знайшли там рід Енака. А на землі, що на півдні, живе Амалик; хети і евейці, євусейці і аморейці мешкають у гірських околицях, а ханаанці проживають біля моря та біля Йорданської ріки. Халев же втихомирив народ перед Мойсеєм і сказав йому: Ні! Але ми обов’язково підемоe та успадкуємо її, бо ми сильні, здатні побороти їх! Та чоловіки, які ходили з ним, сказали: Не виходьмо, бо ніяк не зможемо виступити проти цього народу, оскільки він значно сильніший за нас! Тож вони рознесли між ізраїльськими синами страшну уяву про землю, котру оглядали, говорячи: Земля, яку ми ходили оглядати, – це земля, що поглинає тих, хто живе на ній. Кожний народ, який ми там бачили, – люди дуже високі. Там ми бачили велетнів! А ми були перед ними, наче сарана. І такими були ми перед ними.

Четверта книга Мойсея
Числа,
Глава 13

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії