Читання дня
Євангеліє
Коли ж настав ранок, усі первосвященники і старійшини народу зібрали раду на Іісуса, щоб убити Його; і, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пілату, правителю.
Тоді Іуда, зрадник Його, побачивши, що Він засуджений, і, розкаявшись, повернув тридцять срібняків первосвященникам та старійшинам, кажучи: согрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? гляди сам.
І, кинувши срібняки в храмі, він вийшов, пішов і удавився.
Первосвященники ж, взявши срібняки, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крові.
І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх; тому і називається земля та «землею крові» до цього дня.
Тоді збулося сказане пророком Ієремією, який говорить: і взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Котрого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь (Зах. 11,12-13).
Іісус же став перед правителем. І спитав Його правитель: Ти Цар Іудейський? Іісус сказав йому: ти говориш.
І коли звинувачували Його первосвященники і старійшини, Він нічого не відповідав.
Тоді говорить Йому Пілат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?
І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель дуже дивувався.
На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли.
Був тоді у них відомий в’язень, званий Варавва; отже, коли вони зібрались, Пілат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Іісуса, названого Христом?
Бо знав, що видали Його через заздрість.
Коли ж він сидів на суддівському місці, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні у сні через Нього.
Але первосвященники і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Іісуса погубити.
Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
Пілат говорить їм: що ж мені робити з Іісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розп’ятий.
Правитель сказав: яке ж зло зробив Він? Та вони ще дужче кричали: хай буде розп’ятий.
Пілат, побачивши, що ніщо не допомагає, а неспокій зростає, взяв води і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви.
Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.
Тоді відпустив їм Варавву, а Іісуса, побивши, віддав на розп’яття.
Тоді воїни правителя, взявши Іісуса в преторію*, зібрали на Нього весь полк і, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю; і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Іудейський! і плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.
А коли наглумились над Ним, зняли з Нього багряницю, і вдягли Його в одяг Його, і повели Його на розп’яття.
Виходячи, вони зустріли одного киринеянина, на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.
І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить: Лобне місце, дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, спробувавши, не хотів пити.
А ті, що розп’яли Його, ділили одяг Його, кидаючи жереб;
і, сидячи, стерегли Його там;
і поставили над головою Його напис вини Його: Цей є Іісус, Цар Іудейський.
Тоді розп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
Ті, що проходили мимо, злословили Його, киваючи головами своїми
і кажучи: Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні створюєш! спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
Так само і первосвященники з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили: інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, хай тепер зійде з хреста, і увіруємо в Нього; уповав на Бога; хай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він сказав: Я – Син Божий.
Також і розбійники, розп’яті з Ним, ганьбили Його.
З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої.
А близько дев’ятої години Іісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! лама савахфані? що значить: Боже Мій, Боже Мій! навіщо Ти Мене залишив?
Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю.
І зараз же один з них побіг, взяв губку, наповнив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити; а інші говорили: почекай, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його.
Іісус же, знову скрикнувши гучним голосом, іспустив дух.
І ось, завіса у храмі роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресло і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і з’явились багатьом.
Сотник же і ті, що стерегли з ним Іісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.
Там були також і дивились здалеку багато жінок, які йшли за Іісусом з Галілеї, служачи Йому; між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.
Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї, на ім’я Йосиф, який також вчився в Іісуса; він, прийшовши до Пілата, просив тіла Іісусового. Тоді Пілат звелів віддати тіло; і, взявши тіло, Йосиф обвив Його чистою плащаницею* і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі; і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.
Була ж там Марія Магдалина і інша Марія, які сиділи проти гробу.
На другий день, що після п’ятниці, зійшлись первосвященники і фарисеї до Пілата і говорили: правителю! ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну; отож звели охороняти гроб до третього дня, щоб учні Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірший від першого.
Пілат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.
Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.
Євангеліє від Матфея,
Глава 27
Апостол
Деякі, ті, що прийшли з Іудеї, учили братів: якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися.
Коли ж виникла незгода і немала суперечка Павла та Варнави з ними, то вирішили, щоб Павел і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до Апостолів і пресвітерів у Ієрусалим.
Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і робили велику радість усім браттям.
Прийшовши до Ієрусалима, вони були прийняті церквою, Апостолами і пресвітерами, і сповістили про все, що Бог вчинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.
Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.
Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.
Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: мужі браття! ви знаєте, що Бог з перших днів вибрав з нас мене, щоб з уст моїх язичники почули слово Євангелія і увірували;
і Серцевидець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;
і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.
Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учнів ярмо, яке не могли понести ні батьки наші, ні ми.
Але ми віруємо, що благодаттю Господа Іісуса Христа спасемось, як і вони.
Тоді замовкли всі, що зібралися і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, сотворені Богом через них серед язичників.
Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: мужі браття! послухайте мене.
Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє.
І з цим згідні слова пророків, як написано:
після цього звернуся і відбудую скінію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю, і виправлю її,
щоб знайшли Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє, говорить Господь, Котрий творить все це (Амос 9, 11–12).
Відомі Богові від віку всі діла Його.
Тому, я вважаю, не треба утрудняти язичників, які навертаються до Бога,
а написати їм, щоб вони утримувались від оскверненого ідолами, від блуду, удавленини і крові, і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.
Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його, і читається в синагогах кожної суботи.
Тоді Апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, вибравши з свого середовища мужів, послати їх до Антіохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,
написавши і вручивши їм таке: Апостоли і пресвітери і браття – браттям з язичників, які знаходяться в Антіохії, Сірії та Кілікії: радуватися.
Оскільки ми почули, що деякі, вийшовши від нас, збентежили вас своїми словами і схвилювали ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і додержувати закон, чого ми їм не доручали,
то ми, зібравшись, однодушно розсудили: вибравши мужів, послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,
чоловіками, які віддали душі свої за ім’я Господа нашого Іісуса Христа.
Отож ми послали Іуду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.
Бо угодно Святому Духові і нам не покладати на вас ніякого тягаря більше, крім цього необхідного:
утримуватися від ідоложертовного і крові, і удавленини, і блуду, і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Додержуючись цього, добре зробите. Будьте здорові.
Отже, посланці прийшли до Антіохії і, зібравши людей, вручили послання.
Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.
Іуда і Сила, будучи також пророками, багатим словом дали настанови браттям і утвердили їх.
Пробувши там деякий час, вони з миром були відпущені браттями до Апостолів.
Але Силі розсудилося залишитися там (а Іуда повернувся до Ієрусалима).
Павел же і Варнава жили в Антіохії, навчаючи і благовіствуючи, разом з багатьма іншими, слово Господнє.
Через деякий час Павел сказав Варнаві: ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть.
Варнава ж захотів взяти з собою Іоанна, званого Марком.
Але Павел вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфілії і не пішов з ними на діло, на яке їх послали.
Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпра;
а Павел, вибравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,
і проходив Сірію і Кілікію, утверджуючи церкви.
Діяння святих апостолів,
Глава 15
Старий Заповіт
З Еліма вони вирушили далі. Вся громада синів Ізраїля прийшла у пустелю Сін, що між Елімом та Синаєм. А п’ятнадцятого дня другого місяця, відтоді, як вони вийшли з Єгипетської землі, уся громада Ізраїльських синів почала нарікати на Мойсея і Аарона. Ізраїльські сини сказали їм: Краще було б, аби ми, уражені Господом, померли в Єгипетській землі, коли ми сиділи біля казанів з м’ясом і їли хліб досита. А ви вивели нас у цю пустелю, щоб усю цю громаду вигубити голодом! Тоді Господь сказав Мойсеєві: Ось, Я дам вам хліб з неба, і народ вийде, і вони щодня збиратимуть денну норму, – щоб випробувати їх, чи будуть вони слідувати за Моїм законом, чи ні: І буде, шостого дня вони приготують те, що принесли, – і виявиться, що буде вдвічі більше від того, що збирають щодня. Тож Мойсей та Аарон промовили до всієї громади Ізраїльських синів: Увечері ви дізнаєтеся, що Господь вивів вас із Єгипетської землі, а вранці побачите Господню славу, оскільки Він почув ваше нарікання на Бога. А ми хто такі, що нарікаєте на нас? І сказав Мойсей: Оскільки Господь дасть вам звечора їсти м’ясо, а вранці – хліба досита, то Господь почув ваші нарікання, якими ви нарікаєте на нас! А ми хто такі? Тож ваше нарікання не проти нас, але проти Бога! І Мойсей сказав Ааронові: Промов до всієї громади Ізраїльських синів: Прийдіть перед Бога, тому що Він почув ваші нарікання. Коли ж промовляв Аарон до всієї громади Ізраїльських синів, то вони повернулися до пустелі, і Господня слава з’явилася в хмарі. І Господь заговорив до Мойсея, кажучи: Я почув нарікання синів Ізраїля. Скажи їм, промовляючи: Під вечір їстимете м’ясо, а вранці насититеся хлібом. І пізнаєте, що Я – Господь, ваш Бог! Настав вечір, – і налетіли перепели та покрили табір. А вранці довкола табору, коли перестала випадати роса, – аж ось, на поверхні пустелі щось дрібне, наче коріандр, і біле, наче іній на землі. Побачивши це, сини Ізраїля сказали один одному: Що це?k Оскільки вони не знали, що це було. А Мойсей сказав їм: Це хліб, який Господь дав вам їсти. Це і є та справа, про яку Господь заповів: Нехай кожний збирає його для родини – гоморl на особу, за кількістю ваших душ, кожний нехай збирає зі своїми співмешканцями. Ізраїльські сини так і зробили, – хто зібрав більше, а хто менше. Та виміряли гомором, і не мав надлишку той, хто багато зібрав, а той, хто мало зібрав, не мав недостачі. Кожний зібрав по потребі тих, які жили з ним. Та Мойсей попередив їх: Хай ніхто не залишає його до ранку! Але Мойсея не послухалися, і дехто залишив його до ранку; і завелися в ньому черв’яки, і воно засмерділося. Тож Мойсей був розсерджений ними. Кожний збирав його рано-вранці згідно зі своєю потребою, а коли припікало сонце, воно тануло. А шостого дня виявилося, що зібрали вдвічі більше від потрібного – по два гомори для кожного. І всі старійшини громади прийшли й доповіли Мойсеєві. А Мойсей сказав їм: Це і є та справа, про яку говорив Господь: Завтра субота – святий відпочинок для Господа. Що лише маєте пекти – печіть, і що лише маєте варити – варіть. А все, що зостанеться, залишіть те у сховок до ранку. І залишили його на наступний день, як заповів їм Мойсей, – і не засмерділося, і черв’яки в ньому не завелися. Тож Мойсей сказав: Їжте сьогодні, бо сьогодні – субота для Господа, – ви не знайдете його на полі. Шість днів збиратимете, а сьомого дня – субота, цього дня не буде його. А сьомого дня виявилося, що дехто з народу вийшов збирати, та вони нічого не знайшли. І Господь сказав Мойсеєві: Доки не бажатимете прислухатися до Моїх заповідей і до Мого закону? Глядіть, бо Господь дав вам цей день – суботу; тому Він дав вам шостого дня хліба на два дні. Нехай кожен сидить у своєму домі, – сьомого дня хай ніхто не виходить зі свого місця. І народ дотримувався суботи – сьомого дня. А Ізраїльські сини дали йому назву – манна, – воно було біле, як насіння коріандру, а його смак – як у коржа з медом. А Мойсей сказав: Це і є та справа, про яку говорив Господь: Наповніть гомором манни посудину для вашихнаступних поколінь, щоб вони побачили хліб, який ви їли в пустелі, коли Господь виводив вас з Єгипетської землі. Ааронові ж Мойсей сказав: Візьми одну золоту посудину і насип в неї повний гомор манни, і поклади її на зберігання перед Богом для ваших наступних поколінь, – як і заповів Господь Мойсеєві. І Аарон поклав її перед Свідченням на зберігання. Сини Ізраїля їли манну сорок років, доки не прийшли до заселеної землі, – їли манну, доки не прийшли до границі з Фінікією. А гомор – це десята частина трьох мірок.
Вихід,
Глава 16
© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії