Читання дня
Євангеліє
У той час дійшла чутка до Ірода четвертовладника про Іісуса
і сказав прислужникам своїм: це Іоанн Хреститель; він воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним.
Бо Ірод взяв Іоанна, зв’язав його і посадив у темницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого,
тому що Іоанн говорив йому: не можна тобі мати її.
І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком.
Під час святкування дня народження Ірода дочка Іродіади танцювала перед зібранням і догодила Іродові,
тому він поклявся дати їй, що б вона не попросила.
Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоанна Хрестителя.
І засмутився цар, але, ради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй.
І послав відсікти голову Іоанну в темниці.
І принесли голову його на блюді і дали дівиці, а та віднесла матері своїй.
Учні ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Іісуса.
І, почувши, Іісус віддалився звідти на човні у пустинне місце один; а народ, почувши про те, пішов за Ним з міст пішки.
І, вийшовши, Іісус побачив багато людей, змилосердився над ними, і зцілив недужих їхніх.
Як настав вечір, підійшли до Нього учні Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, хай підуть у селища і куплять собі їжу.
Іісус же сказав їм, не треба їм іти, ви дайте їм їсти.
Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини.
Він сказав: принесіть їх Мені сюди.
І звелів народові сісти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив, переломив і дав учням хліби, а учні – народові.
І їли всі і наситились; і набрали кусків, що залишились, дванадцять повних кошиків;
а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловік, крім жінок та дітей.
І зараз же звелів Іісус учням Своїм сісти в човен і відправитись раніш Нього на той бік, поки Він відпустить народ.
І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишався там один.
А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був зустрічний.
У четверту ж сторожу ночі пішов Іісус до них, ідучи по морю.
І учні, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид; і зі страху скрикнули.
Але Іісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! це Я, не бійтеся.
Петро сказав Йому у відповідь: Господи! якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді.
Він же сказав: іди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Іісуса,
та, побачивши сильний вітер, злякався, і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!
Іісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловірний! чого ти засумнівався?
І, як увійшли вони в човен, вітер стих.
Ті, що були в човні, підійшли, поклонилися Йому й сказали: воістину Ти Син Божий.
Переправившись, вони прибули в землю Геннісаретську.
Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці і принесли до Нього всіх недужих,
і просили Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялись.
Євангеліє від Матфея,
Глава 14
Апостол
Коли настав день П’ятидесятниці, всі вони були однодушно разом.
І раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходились.
І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і почили по одному на кожному з них.
І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.
В Ієрусалимі ж перебували іудеї, люди побожні, з усякого народу під небом.
Коли стався цей шум, зібрався народ і збентежився; бо кожний чув їх, що вони говорять його мовою.
І всі були вражені і дивувались, кажучи один одному: чи не всі ці, які говорять, галілеяни?
Як же ми чуємо кожен свою мову, в якій народилися,
парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Іудеї і Каппадокії, Понту та Асії,
Фрігії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і ті, що прийшли з Риму, іудеї та прозеліти*,
критяни й аравітяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?
І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: що це значить?
А інші, насміхаючись, говорили: вони напилися солодкого вина.
Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: мужі іудейські, і всі жителі Ієрусалима! хай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої:
вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;
але це те, що провіщав пророк Іоіль:
і буде в останні дні, говорить Бог, зіллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть.
І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні зіллю від Духа Мого, і будуть пророкувати.
І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму.
Сонце перетвориться у темряву, і місяць у кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний.
І буде: всякий, хто призове ім’я Господнє, спасеться (Іоіл. 2,28–32).
Мужі ізраїльські! вислухайте слова ці: Іісуса Назорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог сотворив через Нього серед вас, як і самі знаєте,
Цього за певною радою і передбаченням Божим зрадженого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили;
але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерті, тому що їй неможливо було втримати Його.
Бо Давид говорить про Нього: я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся.
Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні,
бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не дасиш святому Твоєму побачити тління.
Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм (Пс. 15,8–11).
Мужі браття! хай буде дозволено з дерзновінням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і похований, і гроб його у нас до цього дня.
Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду чресл його воздвигнути Христа у плоті і посадити на престолі його (2 Цар. 7,12; Пс. 131,11),
він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його в пеклі, і плоть Його не побачить тління (Пс. 15,10).
Цього Іісуса Бог воскресив, чому всі ми свідки.
Отож Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте.
Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: сказав Господь Господу моєму: сиди праворуч Мене,
доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх (Пс. 109,1).
Отож твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог сотворив Господом і Христом Цього Іісуса, Котрого ви розп’яли.
Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим Апостолам: що нам робити, мужі браття?
Петро ж сказав їм: покайтесь, і хай хреститься кожен з вас в ім’я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа,
бо вам належить обітниця і дітям вашим і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш.
І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: спасайтесь від роду цього розбещеного.
Отож ті, які охоче прийняли слово його, хрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.
Вони ж постійно перебували у вченні Апостолів, в єднанні та переломленні хліба і в молитвах.
Був же на кожній душі страх; і багато чудес і знамень здійснилося через Апостолів у Ієрусалимі.
Усі ж віруючі були разом і мали все спільне.
І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного.
І щодня однодушно перебували в храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця,
хвалячи Бога і перебуваючи в любові в усього народу. Господь же щодня навертав до Церкви тих, хто спасався.
Діяння святих апостолів,
Глава 2
Старий Заповіт
Ось імена синів Ізраїля, які прийшли в Єгипет разом зі своїм батьком Яковом, і кожен прийшов з усією своєю родиною: Рувим, Симеон, Левій, Юда, Іссахар, Завулон і Веніамин, Дан і Нефталим, Ґад і Асир. А Йосип уже перебував у Єгипті. Усіх же душ від Якова було сімдесят п’ять. Та пройшов час, і Йосип, усі його брати і все те покоління померли. Сини ж Ізраїля все зростали: вони розмножилися, стали численними і дуже-дуже сильними; і земля сприяла їхньому розмноженню. Та над Єгиптом постав інший цар, який не знав Йосипа, і він сказав своєму народові: Ось рід синів Ізраїля – великий числом і сильніший за нас. Тож давайте перехитримо їх, щоб не множилися. Щоб вони, коли нагряне на нас війна, не пристали до ворогів та не побороли нас і не покинули землю. Тож він настановив їм наглядачів над роботами, щоб гнобили їх працею. І вони збудували фараонові укріплені міста – Пітом, Рамсес та Он, – місто Сонця. Та чим більше їх гнобили, тим численнішими й сильнішими вони ставали. А єгиптяни відчували огиду до Ізраїльських синів. Тож єгиптяни безжалісно чинили насильство над синами Ізраїля, і робили гірким їхнє життя важкою працею з глиною та цеглою, усякими роботами на полі, – усякими роботами, до яких примушували їх силоміць. І тоді єгипетський цар звернувся до єврейських повитух (ім’я першої з них – Сепфора, ім’я другої – Фуа) і сказав: Коли допомагаєте єврейкам при пологах, то якщо буде хлопчик – вбивайте його, а якщо дівчинка, – залишайте її живою. Та повитухи боялися Бога і не робили так, як звелів їм цар Єгипту. Вони залишали в живих і хлопчиків. Тож єгипетський цар покликав повитух і запитав їх: Чому це ви так чините – залишаєте живими хлопчиків? А повитухи відповіли фараонові: Єврейки не такі, як єгипетські жінки, бо народжують ще до того, як до них прийдуть повитухи! Тож вони народжували. І Бог чинив добро повитухам, а народ множився і ставав дуже сильним. Оскільки повитухи боялися Бога, то набули собі доми. Тоді фараон наказав усьому своєму народові, кажучи: Кожного хлопчика, який тільки народиться у єврейки, кидайте в ріку, а кожну дівчинку залишайте живою.
Вихід,
Глава 1
© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії