Читання 22 жовтня

Читання дня

Євангеліє

Пильнуйте, не творіть милостині вашої перед людьми з тим, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного.

Отже, коли твориш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже приймають нагороду свою.

У тебе ж, як твориш милостиню, хай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя,

щоб милостиня твоя була таємна; і Отець твій, Котрий бачить таємне, віддасть тобі явно.

І, коли молишся, не будь, як лицеміри, котрі люблять у синагогах і на розі вулиць, зупиняючись, молитися, щоб показатися перед людьми. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою.

Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Котрий втайні, і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно.

А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть;

не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше вашого прохання в Нього.

Моліться ж так: Отче наш, Ти, що є на небесах! хай святиться ім’я Твоє;

хай прийде Царство Твоє; хай буде воля Твоя і на землі, як на небі;

хліб наш насущний дай нам на цей день;

і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;

і не введи* нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство і сила і слава повік. Амінь.

Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний,

а коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.

Також, коли постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони приймають на себе похмурі обличчя, щоб на людях показатися такими, що постяться. Істинно кажу вам: вони вже отримують нагороду свою.

А ти, коли постишся, помасти голову твою і вмий лице твоє,

щоб явитися постником не перед людьми, а перед Отцем твоїм, Котрий втайні; і Отець твій, Який бачить таємне, віддасть тобі явно.

Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа точать і де злодії підкопують і крадуть,

а збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа не точать і де злодії не підкопують і не крадуть,

бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.

Світильником для тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чисте, то і все тіло твоє буде світле;

коли ж око твоє буде лихе, то і все тіло твоє темне буде. Отже, якщо світло, що в тобі, темрява, то яка ж тоді темрява?

Ніхто не може служити двом господарям: бо або одного буде ненавидіти, а другого любити; або до одного виявлятиме старанність, а про другого не дбатиме. Не можете служити Богові й мамоні*.

Тому кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що одягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло за одежу?

Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?

Та і хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?

І про одежу чого піклуєтесь? Подивіться на лілії польові, як вони ростуть: ні трудяться, ні прядуть;

але кажу вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них;

коли ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не багато краще вас, маловіри!

Отож не піклуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися?

бо всього цього шукають язичники; бо Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому.

Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.

Отож не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтрашній день сам піклуватиметься про своє. Досить для кожного дня своїх турбот.

 

Євангеліє від Матфея,
Глава 6

Апостол

Бо Мелхіседек, цар Салиму, священник Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли він повертався після поразки царів,

якому і десятину Авраам відділив з усього,– поперше, за значенням імені – цар правди, а потім і цар Салиму, тобто цар миру,

без батька, без матері, без родоводу, котрий не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священником назавжди.

Бачите, який великий той, котрому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.

Ті, що одержують священство з синів Левіїних, мають заповідь – брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від чресл Авраамових.

Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.

Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.

І тут десятини беруть люди смертні, а там – той, хто має про себе свідчення, що він живе.

І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особі Авраама дав десятину:

бо він ще був у чреслах батька, коли Мелхіседек зустрів його.

Отже, якби досконалість досягалась через левітське священство,– бо з ним сполучений закон народу,– то яка б ще була потреба поставати іншому священникові за чином Мелхіседека, а не іменуватися за чином Аарона?

Адже із переміною священства необхідно бути переміні і закону,

бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.

Бо відомо, що Господь наш засяяв з коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав відносно священства.

І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхіседека постає Священник інший,

Котрий такий не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.

Бо засвідчено: Ти священник повік за чином Мелхіседека.

Відміна ж попередньої заповіді буває внаслідок її немочі та некорисності,

бо закон нічого не довів до досконалості; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємось до Бога.

І як це було не без клятви,–

бо ті були священниками без клятви, а Цей з клятвою, бо про Нього сказано: клявся Господь і не розкається: Ти священник повік за чином Мелхіседека (Пс. 109,4),–

то поручителем кращого завіту став Іісус.

До того ж, тих священників було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;

а Цей, як перебуваючий вічно, має і священство нескінченне,

тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.

Такий і повинен бути у нас Первосвященник: святий, непричетний злу, непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес.

Котрий не має потреби щоденно, як ті первосвященники, приносити жертви спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.

Бо закон поставляє первосвященниками людей, котрі мають немочі, а слово клятвенне, після закону, поставило Сина, навіки досконалого.

 

Послання до євреїв святого апостола Павла,

Глава 7

Старий Заповіт

Яків, побачивши, що в Єгипті йде продаж, сказав своїм синам: Чому ви нічого не робите? Ось, я почув, що в Єгипті є пшениця. Сходіть туди й купіть нам трохи хліба, щоб ми вижили та не повмирали. І десять Йосипових братів пішли купити в Єгипті пшениці. Та Веніамина, Йосипового брата, не відпустив з його братами, бо сказав: Щоби часом не скоїлося з ним нещастя.

Тож сини Ізраїля прийшли разом з іншими, які прибули для закупівлі, оскільки в Ханаанській землі був голод. А Йосип був володарем краю; він продавав усьому народові землі. Прийшовши, Йосипові брати поклонилися йому обличчям до землі. Йосип, побачивши своїх братів, упізнав їх, та тримався на віддалі від них і говорив з ними суворо. Він запитав їх: Звідкіля ви прийшли? Вони ж сказали: З Ханаанської землі, щоб купити їжі. Тож Йосип упізнав своїх братів, а вони його не впізнали. І пригадав Йосип сни, які він бачив, і сказав їм: Ви – шпигуни, ви прийшли розвідати дороги краю. Вони ж відповіли: Ні, пане, ми, твої раби, прийшли купити хліба. Всі ми – сини одного чоловіка; ми мирні! Твої раби – не шпигуни! Та він сказав їм: Ні, ви таки прийшли, щоб вивідати дороги краю. Вони ж сказали: Ми – твої раби, нас дванадцятеро братів у Ханаанській землі; й ось молодший сьогодні з нашим батьком, а ще одного немає. Промовив до них Йосип: Як я вам сказав – так воно і є; стверджую, що ви – шпигуни! Цим ви і виявитеся! Клянусь здоров’ям фараона: не вийдете ви звідси, доки ваш молодший брат не прибуде сюди! Пошліть одного з-поміж вас і приведіть вашого брата; ви ж – чекайте, доки не будуть доведені ваші слова, – кажете правду чи ні. Якщо ні, то клянусь здоров’ям фараона, що ви – шпигуни. І вкинув їх до в’язниці на три дні.

А третього дня їм сказав: Зробіть так – і житимете, адже я боюся Бога. Якщо ви мирні, нехай один з ваших братів залишиться у в’язниці, ви ж ідіть і віднесіть куплену вами пшеницю, а вашого молодшого брата приведіть до мене, і ваші слова підтвердяться. Якщо ж ні – помрете. Вони так і зробили. І говорили брати між собою: Так, дійсно, ми грішні щодо нашого брата, бо знехтували ми біль його душі, коли благав нас, і не вислухали ми його. Ось чому прийшло на нас це нещастя. А Рувим у відповідь промовив до них: Чи не говорив я вам, твердячи: Не чиніть зла юнакові. Та ви не послухали мене. І ось – домагаються від нас його крові.

Вони ж не знали, що Йосип їх розуміє, оскільки між ними був перекладач. Тож відвернувшись від них, Йосип заплакав. Тоді знову повернувся до них і заговорив з ними. Він забрав від них Симеона і зв’язав його перед ними. А їхні торби Йосип наказав наповнити пшеницею, повернути гроші кожного в його мішок і дати їм харчів на дорогу. Так з ними і було зроблено. І навантаживши пшеницю на своїх ослів, вони пішли звідти. А там, де зупинилися, один із них розв’язав свій мішок, щоб нагодувати ослів, побачив вузлик зі своїми грішми, який був зверху в мішку. І він сказав своїм братам: Мені повернули гроші – ось вони в моєму мішку! І жах охопив їхнє серце, вони налякалися і говорили один одному: Що це Бог нам зробив?

І прибули вони в Ханаанську землю до свого батька Якова, і розповіли йому все, що з ними трапилося, кажучи: Говорив з нами суворо той чоловік, володар краю, і кинув нас у в’язницю як шпигунів країни. Ми ж йому сказали: Ми – мирні, ми не шпигуни; нас є дванадцять братів – синів нашого батька; одного немає, а найменший сьогодні з нашим батьком у Ханаанській землі. А чоловік, володар краю, сказав нам: Ось з чого довідаюся, що ви мирні: одного брата залиште тут зі мною, візьміть куплену пшеницю і повертайтеся до вашого дому. Тож приведіть вашого молодшого брата до мене, – і тоді знатиму, що ви не шпигуни, а мирні, й віддам вам вашого брата, і будете торгувати в краю.

А коли вони випорожнювали свої мішки, то виявилося, що в мішку кожного був вузол з грішми. Вони та їхній батько побачили вузлики зі своїми грішми – і перелякалися. І сказав їм Яків, їхній батько: Ви позбавили мене дітей. Йосипа немає, Симеона немає, а тепер забираєте Веніамина! Все це впало на мене. Та Рувим сказав своєму батькові, промовляючи: Вбий моїх двох синів, якщо не приведу його до тебе! Віддай його в мої руки, – і я поверну його тобі. Він же відповів: Мій син не піде з вами, бо його брат помер, і він залишився сам-один. А як спіткає його лихо в дорозі, якою підете, то смутком зведете мою старість до аду.

 

Книга Буття,

Глава 42.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії