Читання 3 жовтня

Читання дня

Євангеліє

За шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.

Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.

Марія ж, взявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Іісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами від мира.

Тоді один з учнів Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:

а чому було б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?

Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодій. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.

Іісус же сказав: залиште її; вона зберегла це до дня погребіння Мого.

Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.

Багато з іудеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Іісуса, але щоб бачити і Лазаря, котрого Він воскресив з мертвих.

Первосвященники ж змовились убити і Лазаря,

бо заради нього багато з іудеїв приходили і вірували в Іісуса.

Другого дня багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Іісус іде в Ієрусалим,

взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і вигукували: осанна! благословен Грядущий в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!

Іісус же, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано:

не бійся, дочко Сіонова! ось, Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі (Зах. 9,9).

Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Іісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.

Народ, що був з Ним раніше, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.

Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не встигаєте? весь світ іде за Ним.

Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були елліни;

вони підійшли до Филипа, котрий був з Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: господарю! хочемо бачити Іісуса.

Филип іде і говорить про те Андрієві; і потім Андрій і Филип розповідають про те Іісусові.

Іісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.

Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду.

Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.

Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.

Нині душа Моя стривожилась; і що Мені сказати? Отче! визволи Мене від цієї години! Але на цю годину Я і прийшов.

Отче! прослав ім’я Твоє. Тоді зійшов голос з неба: і прославив і ще прославлю.

Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім; а інші казали: Ангел говорив Йому.

Іісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.

Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.

І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.

Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.

Народ відповідав Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що Синові Людському належить піднестися? Хто є Цей Син Людський?

Тоді Іісус сказав їм: ще на короткий час світло є з вами; ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула: а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.

Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути синами світла. Це промовивши, Іісус відійшов від них і зник.

Стільки чудес сотворив Він перед ними і вони не вірували в Нього,

щоб збулося слово пророка Ісаії, який сказав: Господи! хто повірив почутому від нас? і кому відкрилася сила Господня? (Іс. 53,1).

Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісаія:

засліпив цей народ очі свої, окам’янив серце своє, щоб не бачити очима і не розуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх (Іс. 6,10).

Це сказав Ісаія, коли бачив славу Його і говорив про Нього.

Проте і з начальників багато увірували в Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги,

бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.

Іісус же проголосив: віруючий в Мене не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.

І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.

Я світло прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.

І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.

Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я казав, воно судитиме його в останній день.

Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що Мені казати і що говорити.

І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, говорю, як сказав Мені Отець.

 

Євангеліє від Іоанна,

Глава 12

Апостол

Раби, що перебувають під ярмом, повинні вважати господарів своїх достойними всякої честі, щоб не було хули на ім’я Боже і вчення.

Ті, які мають господарів вірних, не повинні поводитись з ними недбало, бо вони браття; але тим більше повинні служити їм, що вони вірні і улюблені і благодіють їм. Навчай цьому і умовляй.

Хто навчає іншому і не додержується розумних слів Господа нашого Іісуса Христа і вчення про благочестя,

той гордий, нічого не знає, але заражений пристрастю до змагань і суперечок, від яких походять заздрість, чвари, лихомовство, лукаві підозри.

Пусті суперечки між людьми з ушкодженим розумом, які позбавлені істини і які думають, ніби благочестя служить для прибутку. Віддаляйся від таких.

Велике надбання – бути благочестивим і задоволеним.

Бо ми нічого не принесли у світ; явно, що нічого не можемо і винести з нього.

Маючи їжу й одежу, будемо задоволені тим.

А бажаючі збагачуватися впадають у спокусу і в тенета і в багато які безрозсудні і шкідливі похоті, які занурюють людей у бідування і пагубу;

бо корінь всіх зол є сріблолюбство, якому віддавшись, деякі ухилились від віри і самі себе віддали багатьом скорботам.

Ти ж, чоловіче Божий, тікай від цього, а досягай успіхів у правді, благочесті, вірі, любові, терпінні, лагідності.

Подвизайся добрим подвигом віри, держись вічного життя, до якого ти і покликаний, і сповідував добре сповідання перед багатьма свідками.

Перед Богом, все животворящим, і перед Христом Іісусом, Котрий засвідчив перед Понтієм Пілатом добре сповідання, заповідаю тобі

виконати заповідь чисто і бездоганно, навіть до явлення Господа нашого Іісуса Христа,

яке в свій час відкриє блаженний і єдиний сильний Цар царюючих і Господь господствуючих,

єдиний, Котрий має безсмертя і живе у неприступному світлі, Котрого ніхто з людей не бачив і бачити не може. Йому честь і держава вічна! Амінь.

Багатих у нинішньому віці наставляй, щоб вони були невисокої думки про себе і надіялись не на багатство невірне, а на Бога живого, Котрий дає нам усе щедро для насолоди;

щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами, були щедрі і доступні в спілкуванні,

збираючи собі скарб, добру основу для майбутнього, щоб досягти життя вічного.

О, Тимофію! бережи передане тобі, відвертаючись від негідного марнослів’я і суперечок неправдивого знання,

віддавшись якому, деякі ухилились від віри. Благодать з тобою. Амінь.

 

Перше послання до Тимофія святого апостола Павла,

Глава 6

Старий Заповіт

Був же вік Сарри – сто двадцять сім років. І померла Сарра в місті Арвок (це Хеврон), що в долині, у Ханаанській землі. Тож прийшов Авраам голосити за Саррою і ридати. І підвівся Авраам від своєї померлої дружини, і промовив синам Хетовим, кажучи: Я є у вас чужинцем і мандрівником; дайте ж мені у вас місце для гробниці, й поховаю мою небіжчицю з-перед мого обличчя. А Хетові сини відповіли Авраамові, кажучи: Ні, пане, послухай же нас. Ти серед нас – цар від Бога; в найкращих наших гробницях поховай свою небіжчицю. Адже ніхто з нас не відмовить тобі у своїй гробниці, аби поховати в ній твою небіжчицю.

Підвівшись, Авраам вклонився народові тієї землі, синам Хетовим; і заговорив до них Авраам, кажучи: Якщо маєте в душі вашій, щоби поховати мою небіжчицю з-перед обличчя мого, то послухайте мене і поговоріть про мене з Ефроном Саарським, нехай дасть мені подвійну печеру, яка належить йому, на частині його поля. За добре срібло нехай при вас віддасть її мені у власність для гробниці. Ефрон же сидівn серед синів Хетових. У відповідь Ефрон-хет сказав Авраамові так, що чули сини Хетові й усі, які входили до міста, кажучи: Будь зі мною, пане, і послухай мене. Поле і печеру на ньому я тобі даю. Перед усіма моїми громадянами віддав я тобі. Поховай свою небіжчицю. І поклонився Авраам перед народом тієї землі, й сказав Ефронові, щоби чув народ землі: Оскільки ти на моєму боці, послухай мене. Візьми в мене гроші за поле, і я поховаю там мою небіжчицю. Та Ефрон відповів Авраамові, кажучи: Ні, пане. Бо я чув, що земля варта чотириста дідрахм срібла; та що то є між мною і тобою? Тож похорони свою небіжчицю.

І послухав Авраам Ефрона, і дав Авраам Ефронові срібло, про яке оголосив, так що чули Хетові сини, – чотириста дідрахм чистого купецького срібла. І стало Ефронове поле з подвійною печерою, що напроти Мамврії, – поле й печера, яка була на ньому, і кожне дерево, яке було на полі, що в довкіллі, у його межах, – Авраамовою власністю перед синами Хетовими та всіма, які входили до міста. Після цього поховав Авраам Сарру, свою дружину, в подвійній печері на полі, що напроти Мамврії (це Хеврон), у землі Ханаанській. Так Хетовими синами було закріплено за Авраамом поле й печеру, що була на ньому, – як власність для поховання.

 

Книга Буття ,

Глава 23.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії