Читання 5 серпня

Читання дня

Євангеліє

Звідти вийшов Він і прийшов у Свою вітчизну; за Ним йшли учні Його.

Коли настала субота, Він почав учити в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Нього це? що за премудрість дана Йому, і як діються такі чудеса руками Його?

Чи не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут між нами Його сестри? І спокушалися про Нього.

Іісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки у вітчизні своїй і у родичів і в домі своїм.

І не міг сотворити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки.

І дивувався з невір’я їхнього; потім ходив по навколишніх селах і навчав.

І, покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє; і дав їм владу над нечистими духами.

І заповідав їм нічого не брати в дорогу, крім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі,

а взуватися в просте взуття і не носити двох одеж.

І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не вийдете з того місця.

І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, в свідчення на них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день суду, ніж місту тому.

Вони пішли і проповідували покаяння;

виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.

Цар Ірод, почувши про Іісуса (бо Його ім’я стало відомим), говорив: це Іоанн Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним.

Одні говорили: це Ілля, а інші говорили: це пророк, або як один з пророків.

Ірод же, почувши, сказав: це Іоанн, якого я обезглавив; він воскрес з мертвих.

Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоанна і ув’язнив його в темницю за Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився.

Бо Іоанн говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого.

Іродіада ж, гніваючись на нього, хотіла вбити його; та не могла.

Бо Ірод боявся Іоанна, знаючи, що він муж праведний і святий, і беріг його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його.

Настав зручний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет вельможам своїм, тисячоначальникам і старійшинам Галілейським,–

дочка Іродіади увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівиці: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі;

і клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства.

Вона вийшла і спитала у матері своєї: чого просити? Та відповіла: голову Іоанна Хрестителя.

Вона відразу ж пішла з поспіхом до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоанна Хрестителя.

Цар засмутився, але заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй.

І негайно, пославши зброєносця, цар звелів принести голову його.

Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівиці, а дівиця віддала її матері своїй.

Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.

І зібрались Апостоли до Іісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили.

Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти.

І вирушили в безлюдне місце в човні одні.

Народ побачив, як вони відправлялись, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього.

Іісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав учити їх багато.

І коли минуло багато часу, учні Його, підійшовши до Нього, казали: місце тут безлюдне, а час уже пізній,–

відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба, бо їм нічого їсти.

Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: хіба нам піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти?

Але Він спитав у них: скільки у вас є хлібів? підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини.

Тоді звелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві.

І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят.

Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, піднявши очі на небо, благословив і розламав хліби і дав учням Своїм, щоб вони роздали їм; і дві рибини поділив на всіх.

І всі їли, і наситились.

І набрали кусків хліба і решток від риб дванадцять повних кошиків.

Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.

І зразу наказав учням Своїм увійти в човен і переправитись раніше на той бік до Віфсаїди, поки Він відпустить народ.

І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись.

Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.

І побачив, як вони терпіли біду у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько ж четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів минути їх.

Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали.

Бо всі бачили Його і полякались. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьортеся: це Я, не бійтеся!

І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно дивувались в собі,

бо не зрозуміли чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле.

І, переправившись, прибули в землю Геннісаретську і пристали до берега.

Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його,

оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де Він, як чутно було, знаходився.

І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, клали недужих на відкритих місцях і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і котрі доторкались до Нього, зцілялись.

 

Євангеліє від Марка,

Глава 6

Апостол

Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Корінфі, з усіма святими по всій Ахаії:

благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Благословен Бог і Отець Господа нашого Іісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,

втішаючий у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати перебуваючих у всякій скорботі тією утіхою, якою Бог утішає нас самих!

Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.

Чи терпимо скорботи, ми терпимо для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.

І надія наша про вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємось для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утісі.

Бо не хочемо, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і надсилу, так що не надіялись залишитись живими,

але самі в собі мали вирок до смерті для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, воскрешаючого мертвих,

Котрий і врятував нас від такої близької смерті, і визволяє, і на Котрого надіємось, що і ще визволить,

при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.

Бо похвала наша – це свідчення совісті нашої, що ми в простоті і богоугодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.

І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте, і що, як надіюсь, до кінця зрозумієте.

Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, так само й ви нашою, в день Господа нашого Іісуса Христа.

І з цієї впевненості я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,

і через вас пройти в Македонію, з Македонії знов прийти до вас, а ви провели б мене до Іудеї.

Маючи такий намір, хіба легковажно я зробив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»?

Вірний Бог, що наше слово до вас не було, то «так», то «ні».

Бо Син Божий, Іісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «ні»; але в Ньому було «так»,–

бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь», – у славу Божу, через нас.

А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог,

Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця наші.

Бога закликаю в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Корінфа,

не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.

 

Друге послання до корінфян святого апостола Павла,

Глава 1

Старий Заповіт

Дитино, не бажай безлічі некорисного і не радій безбожними синами.

Коли помножаться, не веселися ними, якщо немає з ними Господнього страху.

Не довіряй себе їхньому життю і не приставай до їхньої кількості. Бо застогнеш від невчасного плачу і раптово пізнаєш їхній кінець. Бо краще один, аніж тисячі, краще померти бездітним, аніж мати безбожних дітей.

Адже від одного розумного заселиться місто, а беззаконне плем’я буде спустошене.

Багато такого побачило моє око, і сильніше від цього почуло моє вухо.

У зборі грішних загориться вогонь, і в невірному народі розгорівся гнів.

Його не впрохали за давніх велетнів, які відступили своєю силою.

Він не пощадив околиці Лота, якими знехтував через їхню гордість.

Він не помилував народ погибелі, що був забраний у своїх гріхах. Це все Він зробив твердосердим народам, і Його не впрохали безліч Його святих.

 І так шістсот тисяч піших, що зібралися в їхньому твердосерді. Як Він бичує, Він милосердиться, як Він б’є, Він виліковує, Господь зберіг у ласкавості та напоумленні.

 І якщо буде один упертий, дивно це, якщо невинним буде. Адже в Нього – милосердя і гнів, Він сильний прощати і проливати гнів.

 За його великим милосердям таке і Його картання. Він судить людину за її ділами.

 Грішник не втече з викраденим, і терпеливість побожного не буде даремна.

 Він зробить місце для будь‑якої милостині, кожний знайде за своїми ділами.

 Господь твердим учинив фараона, щоб він Його не знав, аби були пізнані його діла, що під небом.

 Усьому творінню явне Його милосердя, і Він Адамові розділив своє світло і темряву.

 Не говори: Сховаюся від Господа, і вгорі хто мене згадає? Між численним народом не буду знаний, бо що таке моя душа в незліченності творіння?

 Ось небо і небо небес, безодня і земля в Його відвідинах захитаються. Весь світ, що був, і є в Його волі.

 Разом гори і основи землі, коли Він на них погляне, потрясуться тремтінням.

 І над ними не роздумуватиме серце, і Його дороги хто розгадає?

 І це – буря, яку людина не побачить, а безліч Його діл сховане.

 Хто сповістить діла праведності? Чи хто стерпить? Бо завіт далеко. І перевірка всього в кінці.

 Хто понижується серцем, роздумує про це, нерозумна ж людина і та, що заблукала, роздумує про марне.

 Послухай мене, дитино, навчишся розуміння і сприйми мої слова твоїм серцем.

 Мірилом виявлю напоумлення і докладно сповіщу розуміння.

 У Господньому суді Його діла від початку, і від їх створення Він розділив їхні частки.

 Він прикрасив навіки Свої діла і Свої почини на їхні роди. Вони не голодували, не трудилися і не відпали від своїх діл.

 Кожний не образив свого ближнього, і аж до віку вони не будуть неслухняними Його слову.

 І після цього Господь поглянув на землю і наповнив її Своїми благами.

 Душа всякої тварини покрила її обличчя, і до неї їх поворот.

 

Книга мудрості Ісуса, сина Сираха, глава 16.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії