Читання 17 липня

Читання дня

Євангеліє

Коли минуло шість днів, Іісус взяв Петра, Якова та Іоанна, брата його, і вивів їх на високу гору одних, і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло.

І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним.

При цьому Петро сказав Іісусові: Господи! добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі.

Коли він ще говорив це, хмара світла осінила їх, і ось, голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління; Його слухайте.

І, почувши, учні впали ниць і дуже злякались.

Але Іісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся.

Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, крім одного Іісуса.

І коли вони сходили з гори, Іісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.

І спитали Його учні Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніше?

Іісус сказав їм у відповідь: так, Ілля має прийти раніше і все приготувати; але кажу вам, що Ілля вже прийшов і його не впізнали, а обійшлися з ним, як хотіли; так і Син Людський постраждає від них.

Тоді учні зрозуміли, що Він говорив їм про Іоанна Хрестителя.

Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна, сказав: Господи! помилуй сина мого; він у час нового місяця біснується і тяжко страждає, бо часто кидається у вогонь і часто у воду; я приводив його до учнів Твоїх, та вони не змогли зцілити його.

Іісус же, відповідаючи, сказав: о, роде невірний і розбещений! доки буду з вами? доки терпітиму вас? приведіть його до Мене сюди.

І заборонив йому Іісус, і біс вийшов з нього; і отрок видужав у ту ж мить.

Тоді учні, підійшовши до Іісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його?

Іісус же сказав їм: через невір’я ваше; бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «перейди звідси туди», і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас; цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.

Під час перебування їх у Галілеї, Іісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людські, і вб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.

Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дідрахм* і сказали: чи не дасть Учитель ваш дідрахми?

Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Іісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне? царі земні з кого беруть мито або податки: зі своїх синів, чи з чужих?

Петро говорить Йому: з чужих. Іісус сказав йому: отож сини вільні; але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рота і знайдеш статир**; візьми його і віддай їм за Мене і за себе.

Євангеліє від Матфея

Глава 17

Апостол

Павел, волею Божою покликаний Апостол Іісуса Христа, і Сосфен брат, церкві Божій у Корінфі, освяченим у Христі Іісусі, покликаним святим, з усіма, хто призиває ім’я Господа нашого Іісуса Христа, у всякому місці, у них і у нас: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Завжди дякую Богові моєму за вас заради благодаті Божої, дарованої вам у Христі Іісусі, бо в Ньому ви збагатилися всім, усяким словом і всяким пізнанням, – тому що свідчення Христове утвердилося у вас, – так що ви не маєте недостатку ні в якому даруванні, чекаючи явлення Господа нашого Іісуса Христа,

Котрий і утвердить вас до кінця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Іісуса Христа.

Вірний Бог, Котрим покликані ви до єднання з Сином Його Іісусом Христом, Господом нашим.

Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділень, а щоб ви з’єднані були в одному дусі та в одних думках.

Бо від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки.

Я розумію те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифін; а я – Христовий.

Хіба ж розділився Христос? хіба Павел розп’явся за вас? чи в ім’я Павлове ви хрестилися?

Дякую Богові, що я нікого з вас не хрестив, крім Кріспа та Гаія, щоб не сказав хто, що я хрестив у моє ім’я.

Хрестив же і Стефанів дім; а чи хрестив ще кого, не знаю.

Бо Христос послав мене не хрестити, а благовістити, і не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового.

Бо слово про хрест для тих, хто гине, безумство є, а для нас, хто спасаємось,– сила Божа.

Бо написано: погублю мудрість мудреців, і розум розумних відкину (Іс. 29,14).

Де мудрець? де книжник? де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?

Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то благоугодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих.

Бо й іудеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрості; а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство, для самих же покликаних, іудеїв і еллінів,– Христа, Божу силу і Божу премудрість; бо немудре Боже мудріше людей, і немічне Боже сильніше людей.

Погляньте, браття, хто ви, покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу вибрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще вибрав Бог, щоб скасувати значуще, – для того, щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом.

Від Нього і ви в Христі Іісусі, Котрий став для нас премудрістю від Бога, праведністю і освяченням та викупленням, щоб було, як написано: хто хвалиться, хай хвалиться Господом (Ієр. 9,24).

Перше послання до корінфян святого апостола Павла

Глава 1

Старий Заповіт

Адже великі та невимовні Твої суди. Через це ненавчені душі заблукали.

 Бо ті беззаконні, що взялися панувати святим народом, в’язні темряви і зв’язані довгою ніччю, замкнені під дахом лежали, як втікачі від вічного провидіння.

 Адже, думаючи сховатися в скритих гріхах, вони були розсіяні безпросвітним покривалом забуття, страшно жахаючись, і були перелякані появами.

 Бо навіть внутрішній покій, що їх тримав, не зберігав без страху, а звуки, шумлячи, їм звучали, і появлялися привиди із сумними пригніченими обличчями.

 І жодна сила вогню не могла світити, і не залишилися ясні вогні зірок, щоб освітити ту страшну ніч.

 А тільки їм від себе являлися страхітливі вогні, тож перелякані виглядом того, чого не бачили, вважали за гірше від того, що бачили.

 І було зневажання мистецтва магії і глумлива догана за величання розуму.

 Бо ті, що взяли на себе відігнати страхи і жахи від хворої душі, вони страждали смішною боязню.

 Бо хоч і нічого страшного їх не лякало, настрашені проходом звірів і сичанням зміїв, гинули від переляку і, заперечуючи, що бачили повітря, від якого ніяк втекти не можна.

 Адже лукавство особливо боязливе, коли свідченням засуджується, а придавлена совістю, завжди виносить погане.

 Бо страх не є нічим іншим, як зрада допомоги розуму,  а внутрішнє очікування, будучи меншим, вважає більшим незнання від дійсної причини муки.

 Вони ж справді в немічну ніч, у ту, що прийшла з внутрішніх покоїв немічного аду, тим самим сном сплячи, були переслідувані знаками привидів, і душі були ослаблені безсиллям, бо на них найшов раптовий і неочікуваний страх.

 Тож так, хто, коли, де впав, був бережений, замкнений не в залізній в’язниці.

 Бо чи хто був селянином, чи пастухом, чи з тих, що робив роботи в пустелі, захоплений, терпів нужду, від якої не можна втекти, бо всі були зв’язані одними залізними кайданами темряви.

 Чи дух, що сичав, чи милозвучний звук птахів між галузками широких дерев, чи рух сильно текучої води, чи різкий шум каміння, що падає,  чи невидимий біг звірів, що бавляться, чи звук нападаючих звірів, що ричать, чи звук, що відбивається від гірських печер, зробив немічними тих, що мали страх.

 Адже весь світ був освічений ясним світлом і перебував у ділах без перешкоди.

А на них самих накладено тяжку ніч, образ темряви, що мала їх охопити. І вони для себе самих були тяжчі від темряви.

Книга премудрості Соломона, глава 17.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії