Читання 13 липня

Читання дня

Євангеліє

Того ж дня, вийшовши з дому, Іісус сів біля моря.

І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти в човен і сісти; а весь народ стояв на березі.

І повчав їх багато притчами, кажучи: ось вийшов сіяч сіяти; і коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його; інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.

Коли ж зійшло сонце, зів’яло, і, не маючи кореня, засохло; інше впало в терни, і виросли терни і заглушили його; інше впало на добру землю і принесло плід: одне в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять.

Хто має вуха слухати, хай слухає!

І, приступивши, учні сказали Йому: чому притчами говориш їм?

Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано, бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має;тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють; і збувається над ними пророцтво Ісаії, яке говорить: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите, бо згрубіло серце людей цих і вухами ледве чують, і очі свої зімкнули, щоб не побачити очима і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх (Іс. 6,9–10).

Ваші ж очі блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують, бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.

Ви ж вислухайте значення притчі про сіяча: до кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його – ось кого означає посіяне при дорозі.

А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його; але не має кореня в собі і тому непостійний; коли ж прийде скорбота або гоніння за слово, відразу спокушається.

А посіяне в тернах означає того, хто чує слово, але турбота віку цього і спокуса багатством заглушає слово, і воно буває безплідне.

Посіяне ж на добрій земліозначає того, хто слухає слово і розуміє, який і буває плодоносним, так що один приносить плід в стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять.

Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своєму; коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв плевелів між пшеницею і пішов.

Коли зійшла зелень і показався плід, тоді з’явились і плевели.

Прийшли раби домовладики і сказали йому: господарю! чи не добре насіння ти сіяв на полі твоєму? звідки ж плевели на ньому?

Він же сказав їм: це зробив ворог людей. А раби сказали йому: чи хочеш, ми підем і виберем їх?

Але він сказав: ні, щоб, вибираючи плевели, ви не вирвали разом з ними і пшеницю.

Залиште рости разом те і друге до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу плевели і зв’яжіть їх у снопи, щоб спалити їх; а пшеницю зберіть у житницю мою.

Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своєму, яке, хоч найменше від усіх насінин, але, коли виросте, буває більшим всіх злаків і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.

Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала в три мірки борошна, доки все не вкисне.

Усе це говорив Іісус людям притчами і без притчі не говорив їм, щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої; сповіщу сокровенне від створення світу (Пс. 77,2).

Тоді Іісус, відпустивши людей, увійшов у дім. І, підійшовши до Нього, учні Його сказали: поясни нам притчу про плевели на полі.

Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;

поле є світ; добре насіння – це сини Царства, а плевели – сини лукавого;

ворог, що посіяв їх, є диявол; жнива є кінець віку, а женці – Ангели.

Тому як збирають плевели і спалюють вогнем, так буде при кінці віку цього:

пошле Син Людський Ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня, і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів; тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, хай слухає!

Ще Царство Небесне подібне до скарбу, закопаного на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.

Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перла, і, знайшовши одну коштовну перлину, пішов і продав усе, що мав, і купив її.

Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що захопив риби всякого роду, який, коли наповнився, витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.

Так буде при кінці віку: зійдуть Ангели і відділять злих від праведних, і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.

І запитав їх Іісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!

Він же сказав їм: тому кожен книжник, навчений Царства Небесного, подібний до господаря, який виносить зі своєї скарбниці нове й старе.

І, коли скінчив Іісус притчі ці, пішов звідти.

І, прийшовши у Свою вітчизну, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Нього така премудрість і сили? чи Він не теслярів син? чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосій, і Симон, і Іуда? і сестри Його, чи не всі між нами? звідки ж у Нього все це?

І спокушались про Нього. Іісус же сказав їм: не буває пророк без честі, хіба тільки у вітчизні своїй і в домі своїм.

І не сотворив там багатьох чудес через невір’я їхнє.

Євангеліє від Матфея

Глава 13

Апостол

Всяка душа хай буде покірна  вищій владі, бо нема влади не від Бога; існуючі ж власті від Бога встановлені.

Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осудження.

Бо начальствуючі страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї, бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч: він Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло.

І тому треба підкорятися не тільки із страху покарання, але й по совісті.

Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті.

Отож віддавайте всім належне: кому податок – податок; кому оброк – оброк; кому страх – страх; кому честь – честь.

Не залишайтесь винними нікому нічим, крім взаємної любові; бо хто любить другого, той виконав закон.

Бо заповіді: не перелюбствуй, не убивай, не кради, не лжесвідчи, не побажай чужого і інші полягають у цьому слові: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19,18).

Любов не робить ближньому зла; отож любов є виконання закону.

Так робіть, знаючи час, що вже пора нам від сну прокинутися. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували.

Ніч минула, а день наблизився: отож відкинемо діла темряви і зодягнемось у зброю світла.

Як удень, будемо поводитись благопристойно, не в розгулах і п’янстві, не в перелюбстві і розпусті, не в сварливості і заздрості; а зодягніться в Господа нашого Іісуса Христа, і піклування про плоть не перетворюйте на похоті.

Послання до римлян святого апостола Павла

Глава 13

Старий Заповіт

Бо всі люди від природи безумні, які мають незнання Бога і з добрих видимих речей не змогли пізнати того, що є, і не пізнали Творця, сприймаючи діла,  але богами – володарями Всесвіту – вважали чи вогонь, чи дух, чи швидке повітря, чи круг зірок, чи сильну воду, чи небесні світила.

 А якщо, насолоджуючись їх красою, сприйняли їх за богів, то хай знають, наскільки від них Володар є кращий, бо Він, родоначальник краси, їх створив.

 Якщо ж подивом дивляться на силу і діла, хай зрозуміють, наскільки сильніший є від них Той, Хто їх створив.

 Адже з величі й краси творіння відповідно видно їх Творця.

 Але все ж таки в них є мала вина, бо вони швидко обманюються, шукаючи Бога і бажаючи Його знайти.

 Бо, живучи в Його ділах, досліджують і вірять побаченому, бо гарне те, що бачать.

 Знову ж і вони не прощені.

 Бо якщо змогли таке побачити, щоб могли пізнати вік, як швидко не знайшли їх Владику?

  Вони ж нещасні і їхні надії на мерцях, які богами назвали діла людських рук, золото і срібло, твір художника і подоби живих, чи непотрібний камінь, діло давньої руки.

 Якщо ж і якийсь різьбяр по дереву, зрізавши відповідну рослину, вправно обчистив усю його кору і, майструючи, уміло зробив потрібний посуд на потрібне для життя, а залишками праці, використавши на приготування їжі, наситився, і з них, відкинуте, ні на що не придатне, викривлене дерево і повне ґудзів, взявши, дбайливо вирізьбив у своєму дозвіллі й уміло у відпочинку надав йому вигляду, уподібнив його до подоби людини  чи схожим зробив до якоїсь простої тварини, помазавши його кіновар’ю і червоною фарбою, помалювавши його шкіру і замазавши всяку пляму, що на ньому, і зробивши йому гідне для нього помешкання в стіні, поставив його, прикріпивши залізом.

Отже, подбав за нього, щоб не впав, знаючи, що воно неспроможне собі допомогти. Бо це – образ, і потребує допомоги.

 А молячись за майно, шлюби і дітей, він не стидається говорити до бездушного і прикликає немічне в справах здоров’я, просить мертвого про життя і благає про допомогу те, що безсиле, а про подорожування те, що не спроможне і стопою скористатися, і просить сили на прибуток, працю і зміцнення рук те, що найнемічніше руками.

Книга премудрості Соломона, глава 13.

© Українське Біблійне Товариство, 2011, переклад Біблії