Про життя після Томосу і можливість якісних змін в Українському Православ’ї

Рішення про перехід до Православної Церкви України ухвалили вже понад 300 парафій в Україні. Цього тижня представники Помісної церкви вперше відслужили Божественну літургію на Афоні.

На сьогоднішній день найактивніше переходять парафії на заході та центрі України. Поступово тривають переходи на півдні та в столичному регіоні. Та водночас на сході України цей процес іде значно повільніше. Що їм заважає?

Чим Вселенське православ’я відрізняється від Московського, до якого ми звикли і якого православ’я, власне, хочемо ми?

Митрополит Епіфаній назвав три ключові завдання, які він ставить перед собою: збереження єдності, духовна освіта і молодь, яку необхідно залучати до церкви. Якого плану дій і яких завдань вимагає реалізація цих намірів, які Предстоятель поставив перед собою?

«Про життя після Томосу і можливість якісних змін в Українському Православ’ї говорили з Ruslan Polishchuk в програмі #Томос на 5 каналі», — написав у себе на ФБ-сторінці прот. Георгій Коваленко.

Про перехід

Мені не подобається сам термін «перехід». Він так само може заважати. Тому що, якщо ми говоримо про єдину Церкву, то ці парафії долучаються до єдності. Бо і для громади, і для самого священика сам момент переходу має щось неприродне: ніби ти звідкись виходиш і кудись приходиш.

Ті парафії, які долучаються до єдності, якраз переходять від розбрату, розділення, закритої спільноти до простору справжнього українського помісного православ’я.

Про єдність

Український формат єдності передбачає соборність. Українська єдність передбачає єдність незалежних людей чи спільнот. В основі єдності Церкви – не тільки ієрархічна єдність зверху донизу, а і певна єдність на рівні громад, спільнот, і, фактично. участь цих громад в спільному процесі, в спільній справі. Тут нам треба відроджувати, притаманну київській традиції, соборність.

Плюс — єдність у різноманітності. Ми маємо збагнути, що єдність, яку пропонує Євангеліє, яку пропонує Господь, пропонує людство, врешті-решт, вона не має всіх уніфікувати, коли всі одностайні і однакові. Тобто, єдність передбачає можливість унікальності, можливість належати до своєї традиції.

Про ризики й можливості

Існують ризики задовольнитися тим, що маємо і побудувати все на тих лекалах, до яких всі звикли.

Є ризики будувати модель церковно-державних відносин не партнерську, а імперсько-вертикальну.

Є ризики не використати можливості міжцерковного, міжрелігійного діалогу.

Ми — в ситуації можливостей. І ризик – не використати ці можливості.

Ще один ризик – коли ми будемо чекати на ці зміни зверху.

Дивіться запис програми #Томос за 15.02.2019:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *